Мамедова Карина, 15 років, Гришинський ЗЗСО, м. Покровськ

Есе «День, коли для тебе почалась війна»

Війна… До 2014 року це слово чула у фільмах, присвячених Другій світовій війні 1941–1945 років та з уст дуже стареньких людей, які ділилися спогадами про неї. Лютий 2014-го… На всіх телеканалах, в усіх на устах події на Майдані. Але з екрану телевізора по-іншому сприймаються такі події. Жахливо. Грає дитяча уява.

Квітень 2014 року, свято Великодня, Святогорськ… Тоді я перший раз побачила на відстані одного метра від себе людей зі зброєю в руках і військову техніку. Коли їхали на свято до Храму, люди стояли з палками, а повертались додому з різницею в одну ніч – стояли вже зі зброєю. Страх…

Поступово наше місто наповнювалося військовими. Головною вулицею нескінченна черга військової техніки. Військові були на кожному кроці. Я з широко розплющеними очима та страхом дивилася на них та їхню зброю. Гелікоптери кружляли над містом. Вдома були зібрані речі на «всяк випадок».

Страшно було засинати: раптом і в нашому місті почнеться? У бабусі в Мирнограді, у сусідньому місті постійно було чути вибухи. Я іноді боялася вийти з хати.

Своїми очима довелося бачити обстріли та зруйновані оселі, розбитий транспорт. Скільки людей залишилося без домівок, без роботи? А скільки сліз і скалічених доль, скільки дітей з травмованою психікою…

Ця війна внесла корективи і в нашу сім’ю. Обірвався зв'язок з родичами, які живуть в Донецьку. Спочатку вони приїжджали і прагнули залишитися, але низка обставин руйнувала їхні мрії про майбутнє в Україні.

В нашому класі з’явилися нові учні – переселенці з Донецька. Їхні розповіді жахливі.

Я відчуваю біль у грудях. Мабуть, це болить душа, коли я чую спогади переселенців. Коли дивлюся новини, то найчастіше зі сльозами. Більше за все я хочу миру на всій нашій планеті.