Ніколаєнко Наталія, 16 років, учениця 11-го класу Павлівського ліцею Васильківської селищної ради Дніпропетровської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Квітка Анна Геннадіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Ранок 24 лютого починався як завжди. Мама з татом поїхали на роботу, а мене попросили доглянути за молодшими братиками і сестричками. Я прокинулась від дзвінка тата, який сказав: « У школу не йдіть, війна! Залишайтесь удома, я зараз приїду, не бійтесь». Діти побігли вмикати новини зі словами : «З нами все буде гаразд? Ми дуже боїмося».

Дивлячись новини, я вже тоді зрозуміла, що це все буде жахливо. Ми дочекались батьків. Вони дуже переживали. У першу чергу, ми зібрали документи, одяг та аптечку і навіть боялись лягати спати. Мама з татом зовсім не спали, я ж заснула пізно, всю ніч прокидаючись.

Ця ніч була однією із найжахливіших у моєму житті. Три дні поспіль ми сиділи, читаючи новини. Бачучи, що це стається з нами, з моєю країною, я не могла втримувати сліз. Кожного дня, чувши про війну, мені ставало все болячіше й болячіше. Більше всього я боюсь втратити родину, я боюсь втратити себе.

Цей період часу, наче викреслили з мого життя. Втрати в Бучі, ракети, смерті, наче розбивали мене потроху зсередини. Вся сім`я боялася втратити один-одного. Навчання у школі відмінили, і якщо чесно, то я дуже сумую за школою.

Нещодавно я почула історію про пса Крима з Дніпра. Це невимовний біль. Плакали всі мої знайомі. Дніпро – це моє місто, моя земля, моя батьківщина. Мене радує сила нашого народу, ми непереможні.

У нашій родині ми намагаємось триматись один-одного. Ми як ніколи почали цінувати життя. Колись прозвучить фраза, яку чекає вся країна: « Ми перемогли». Діти знову підуть до школи, а наш прекрасний народ знову запанує у своїй сторонці. Ніхто ніколи не забуде героїв та героїнь, які мужньо боролись за нашу землю, наше майбутнє. Адже герої не вмирають.

Я пишаюсь тим, що я українка, адже у нас прекрасний президент, він як отаман. Наші чудові воїни – козаки. Наша рідна земля – Україна. Тому коли я думала над темою твору, то розуміла, що моя родина – це вся моя батьківщина. Я молюся за кожну душу, навіть за пса, що плаче на руїнах. Нехай мої молитви будуть почуті. Нехай процвітає моя рідна земля.

Я вірю, що скоро закінчиться ця жахлива війна нашою перемогою і ми знову всі разом будемо піднімати нашу країну з руїн.