Війна змінила наше звичне життя. Ми втратили роботу, рідню, друзів, знайомих - вони всі виїхали за кордон. Моя семирічна донька втратила можливість навчатися офлайн, займатися танцями. В неї просто відібрали її безтурботне дитинство. Замість того, щоб гратися з ляльками й подружками, вона за кожного вибуху біжить до схованки, яку ми їй облаштували.

Ми втратили спокій і впевненість в завтрашньому дні.  Особисто я дуже переживаю за все, що буде завтра.  Я так боюсь, що завтра може просто не наступити... що завтра я не зможу своїй дитині купити хліба, або зошити для навчання.  Я багато чого боюсь, а головне - я боюсь за життя своєї дитини.  Бо хоч ми і виїхали з Миколаєва в село, тут теж чуємо вибухи і часто бачимо ракети.

Моя донька стала дуже вразлива, знервована, через будь-яку дрібницю плече. Заспокоює її наша схованка і котик Мурчик, якого ми першого взяли до машини, коли виїхали з міста. Без нього донька навіть не лягає спати.  Зачувши постріли, бере Мурчика і біжить до схованки.  Іграшки відійшли на задній план.  Зараз головне – життя. Своє і тих, кого любиш, за кого несеш відповідальність.