Мазур Володимир, 14 років, учень 9-го класу Сільницької гімназії Тульчинської міської ради Вінницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Железняк Валентина Василівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

ХХІ століття. Епоха науки, нових відкриттів, творчих злетів – і війна… Війна в самому центрі Європи! Скільки горя, сліз, смертей, а поранених і тих, котрих жорстоко закатували. Ніколи не боліла душа так, як сьогодні.

Вона кричить, стогне: «О, горе! Ти безмірне, страшне в своїй люті». І водночас гордість переповнює. «О воїни світла, добра, миру! Ви захисники та захисниці ЗСУ! Схиляю голову перед вами. Над вами лише Бог та Боже благословення!»

Як же хочеться миру ! Прагну, щоб всі люди стали щасливими, а головне - зосталися живими! Жах! Що пишу?! Живими… Але це дійсно так. Живими та здоровими. Зараз майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Мою теж.

24 лютого земля здригнулася від вибухів. Страх чорною примарою заповз у нашу хату. Серце німіло від болю. Чи хвилювався? Мабуть. Просто серце закам’яніло, душа перетворилася на крицю. Що буде з нашою Україною? А коли мого дідуся відправили воювати в місто Миколаїв, ми дуже хвилювалися за нього, але не плакали, бо сльози – це сум, відчай. А молитва – це те, що рятує, дає сили та віру. Тому молилися, щодень. Зразу дідусь Юрій копав окопи, а далі змушений і днювати, і ночувати у них, оскільки треба обороняти Миколаїв від рашистів.

Зі спогадів дідуся: «Кожен день обстріл, звуки снарядів. А у відповідь наші по рашистам із артилерії. Після останнього пострілу артилеристи поспіхом відходять, діючи дуже швидко.

Солдати рухаються через величезне поле під прикриттям лісосмуги. І це дуже важко – кожна наша перемога полита кров’ю. Стояли. Незважаючи ні на що.

Знали: позаду мирні, цивільні, які сподіваються, які вірять нам, що не здамо позиції. То хіба могли відступити. Ні! Ще раз – ні!  Більше шести місяців щоденних бомбардувань, недоспаних ночей, тривог. Найбільше боліло, коли відходив у вічність побратим. Як так! Тільки курили, говорили про плани на майбутнє – і тут… душа уже там… на небесах. Сумними очима дивиться звідти та молить Бога, щоб ми, живі, тут вистояли, не здалися. Заходив надвечірок, сонце котилося до горизонту. Та раптом – канонада. Сильний спалах. А потім – непритомність. Розплющив очі уже в медчастині. Люди в білих халатах схилилися наді мною і чекали. Побачивши їх, я ніби посміхнувся, але то вийшла якась гримаса. Хоча ті, хто стояв наді мною, зраділи невимовно. Поранили в голову, руку і ногу. Завдяки лікарям із міста Одеси я  вижив. Зробили операцію одну, другу – і відчув: буду жити».

Він пробув кілька тижнів у шпиталі. Бог і лікарі та наші молитви допомогли йому вижити. Після реабілітації дідусеві знову потрібно повертатися в те пекло, де кожен день може бути останнім. Проте треба, тому що не перестають обстрілювати Миколаїв. Там і його побратими, яких не може підвести, адже вони – уже рідні, хай не по крові, а по духу.

Розповідь затягнулася за північ. Ми, притишені, злякані, сиділи, як миші й думали. Усі ті, хто захищають нас, Україну є героями.

З нашого села багато пішло добровольцями на фронт. Слава Богу, всі живі! Вони за покликанням свого серця стали на захист своєї Батьківщини. Дядько Олександр разом з екіпажем були підбиті у танку. Обгоріло майже вісімдесят відсотків тіла. Усе село збирало кошти, щоб він одужав. Мало хто вірив, що він виживе, однак вижив. Яка сила волі в людини, а найголовніше – бажання жити.

Українські воїни вірять у свою перемогу і готові стояти до кінця, щоб звільнити українську землю від усяких запроданців і окупантів.

На долю нашої країни та народу випало тяжке випробування – війна, але у той же час саме сьогодні ми усвідомлюємо, що тільки в єдності – наша сила, саме сьогодні ми переконуємося, що у нас є українська армія.

Світла пам’ять кожному, чиє життя обірвалося і обривається майже кожного дня, а нам, живим, треба вірити і робити все для того, щоб перемога таки прийшла в країну.

Дорогі захисники, наші герої! Ми, діти, щиро вдячні Вам за Ваш подвиг, за недоспані ночі на передовій, за безмежний героїзм і безстрашність! Ми хочемо  бути схожими на Вас, і обов’язково будемо.

Воїни ЗСУ! Тримайтеся! Ми з Вами! І серцем, і душею біля Вас!

Слава Україні! Героям Слава!