Мені 67 років. Мешкаю в Дніпрі. Бігаємо з дітками, внуками в бомбосховища. Нічого хорошого: води немає, світла нема. На дев’ятий поверх тяжко підійматись. Онуку два роки, а онучці - сім. На поверсі страшно. 

У нас в місті розбомбили то там, то там. Тривоги постійні. Швидше б війна закінчилась. Хочеться, щоб ми перемогли, і була славна наша Україна. 

Мрію, щоб мир був, щоб швидше все пройшло і все стало, як було. Головне, щоб мир був, а там - що буде. Любимо Україну нашу. Будемо сподіватись на мир.