Я – мама двох п’ятирічних близнят. Ми вже кілька місяців тулимося в кімнаті колишнього міського гуртожитку, переїхавши із села Широкине.
У дітей є дві м’які іграшки – два каченята, які разом з нами пережили все найстрашніше. Дітям їх подарували на рік, сини разом з ними спали в підвалі, де ми сиділи, коли бомбили.
Три дні ми там сиділи, на третій день снаряд влучив у будинок – і ми виїхали. Все залишилося там. На те, щоб посадити дітей у машину й виїхати, у нас було 5-10 хвилин.
Ми живемо в режимі жорсткої економії. Таких сімей, як ми, напевно, десятки тисяч. Біда змусила покинути нас рідні обжиті місця.
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.png "До втрати близької людини не можна бути готовим")
.png "Російські військові обстріляли машину")
.png "Імена")
