Я працюю на Авдіївському коксохімзаводі. Більшості співробітників, які втратили свої будинки через обстріли, доводиться працювати та спати в бомбосховищах. Сюди ж привозять і свої сім’ї, щоб врятувати їх від обстрілів.
Тут ми працюємо та ночуємо. Якщо нагорі не стріляють, то можна вийти та піти перевірити своє житло. Я не виходжу. Я і так знаю, як виглядає сьогодні мій будинок. У ньому були перебиті сходові марші.
Ми із сином живемо на п’ятому поверсі, і коли був обстріл, ми вискочили на майданчик. Навколо був дим і пил, ми не бачили, куди нам бігти, і обоє впали з четвертого поверху на другий. Я досі не розумію, як нам вдалося вижити та вціліти.
.png "Імена")
