Бісеров Михайло, 9-б клас, Харківський ліцей № 74

Вчитель, що надихнув на написання — Коновалова Марина

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Моя сім’я переїхала у місто Харків з Донецької області, коли мені було чотири роки. Ті події не залишилися в моїй пам’яті, а Харків став моїм рідним містом. Справжнім жахом для мене стало 24 лютого 2022 року. Я прокинувся на світанку під канонади вибухів.

Це ще раз змінило моє життя. Я не пішов до школи. Канікули були продовжені, але частні онлайн школи, відкрили свої «двері». Мені треба було чимось зайняти себе. І я з батьками прийняв рішення там повчитися. Безкінечні тривоги, вибухи дуже втомлювали. На вулицю не вийти.

Моя старша сестра і її чоловік жили ближче до Північної Салтівки, потім вони переїхали до нас. Разом стало якось комфортніше. Бо коли вся сім’я разом, почувається спокійніше.

Відключення світла не додавало оптимізму. Ми так звиклися до інтернету та всіх благ цивілізації… Та ми були разом і розважали один одного.

Коли наші війська відігнали ворога від Харкова, стало спокійніше.

Пройшло два роки з моменту початку повномасштабного вторгнення, ми багато до чого звикли. Вже не так лякаюсь сирени, на слух визначаю: на скільки далеко «приліт»,

але від цього не стало менш моторошно, та до всього звикаєш… Звикаєш не ходити до школи, займатися вдома, нема світла, але є світильники…

У нашій школі працює «Центр незламності», де можна зарядити телефон та отримати гарячі обіди. Майже всі магазини і підприємства запаслися генераторами…Життя триває!

Ми — Українці — вистоїмо в цій війні, а перемога буде за нами!