Дорошенко Катерина, учениця 11 класу Конотопського ліцею №10 Конотопської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пугач Олена Миколаївна

 Чому бути українкою – це моя суперсила?

Україна. Якою бачу рідну землю сьогодні? Заплаканою, наляканою, змученою. Руїни, понівечені вулиці, пошматовані поля. Війна. Зла, страшна, безжалісна. Сльози, біль через втрати близьких, знайомих і незнайомих…

Байдужим залишитися не можна, якщо маєш людське серце. Та не слід піддаватися емоціям, бо саме на це сподівається ворог: зламати морально, а якщо не зможе, знищити фізично. Переконана: агресору це не вдасться, тому що ми, українці, – сильна, волелюбна нація. Ми так довго здобували незалежність, що тепер не маємо права її втратити.

Пригадаймо сторінки історії. Було тяжко: панщина, поневіряння, репресії, голодомор, імперська зневага до культури. У найскладніші часи знаходилися сміливці, які об’єднували українців і вели на боротьбу за вільне життя: Дмитро Байда, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Іван Сірко, Іван Гонта, Максим Залізняк, Петро Калнишевський.

Вогонь їхніх сердець не згасає й досі. Він підтримує бойовий дух наших сьогоднішніх захисників, які зі зброєю в руках звільняють рідну землю від підступного ворога.

Вірю: Україна переможе. Бо в усіх нас одна мета, одна мрія – воля, мир. Інакше й бути не може. Тож працюймо на всіх фронтах, адже мрія здійсниться, якщо будемо діяти спільно, згуртовано. І знову в буйному цвітінні красуватиметься вишнева Україна. Лунатиме весела солов’їна пісня. Діти, щебечучи, бігтимуть до школи.

Скоріше б перемога! І ми знайдемо в собі сили, відбудуємо Батьківщину. Загомонять міста й села, заколосяться щедрі поля…

Знаю: усе в наших руках. Переможемо у війні зі злом. Міць і дух вилікують нас від пекучих ран, і Україна обов’язково відродиться.