Абдуліна Юлія Олексіївна, 16 рокiв,

ЗОШ №15, м. Мелiтополь

Есе "День, коли для тебе почалася війна"

Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін.

Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн…

Олександр Олесь

Вiйна… Що це? Породження зла. Людського зла. Зіткнення інтересів. Aктивні дії, що завдають біль.

Люди нaйрозумніші створіння на планеті, які вміють і знають як домовлятися. Але, на жаль, ми бачимо іншу картину. Люди не вміють говорити і чути, як наслідок - влаштовують жорстокі війни. У яких гинуть люди, маленькі діти, які ні в чому не винні і навіть не розуміють, що робиться. Збройний конфлікт, що розпочали дорослі в 2014 році, призвів до каліцтва дитячих життів.

Ах, війна, що ж ти, підла, накоїла:
стали тихими наші двори,
підняли наші хлопчики голови –
і змужніли вони до пори…

Окуджава

Батьки не хотіли травмувати мене цією проблемою, бо я була маленька. І тому в родині  не піднімалося це питання. І я зрозуміла, що з Вітчизною коїться біда, тільки тоді, коли познайомилася з тими людьми, які там були.

Я відвідувала гурток малювання і  до нас прийшла нова дівчинка. Вона була похмура і мало з ким спілкувалась. Спостерігаючи за нею, я помічала дуже дивну рiч на її малюнках: висохлі крапельки води.  

Спочатку думала, що вона постійно торкається мокрими руками папера. Але пізніше зрозуміла, що це її сльози. Сталося це тоді, коли за дівчинкою прийшла іі мати. Вона була досить молодою, але з посивілим волоссям. І тільки через деякий час я зрозуміла, що це не генетика і не  фарбування волосся. A саме наслідок війни.

Мені стало страшно… У мене не вкладається в голові картинка: ти живеш, навчаєшся, твориш, само реалізовуєшся, й тут «бax» - хаос, розруха. Життя стає нестерпним.

Я ще не вирішила остаточно, ким бути, але маю одну мрію: жити в країні без війн і конфліктів, без болю. Мрiю, щоб дорослі домовились, знайшли компроміс, і більше не бачити посивілих матерів. Просто це протиприродно!