Я мама 3 діток, коли почалася війна ми були вдома, спали. Я проснулась от того, что літали і стреляли, я думала, навчання, потім взяла телефон і почала читати і все зрозуміла, що почалася війна і це почався ад...

Я взагалі не розуміла, куди що робіть, куда дітей, це дуже великій страх. У нашего кума є гараж, а там подвал, вот туда ми в 7 утра і поїхали, і жили там до квітня. Іжі не було, магазини пусті, страх, діти плачуть, ми всі стали с кумовьми на підлозі, а потім ми з дітьми попали під обстріл, діти наши так сильно злякалися і ми вирішили віїжати.

Батьки від мене відмовились, в них своя жизнь, у чоловіка немає батьким вони померли. І виїхали ми до Одеси. З дітьми не брали на квартиру, так як у мене 3 дітей, було важко знайти квартиру. Знайшла. Вона така грязна була, словами не передати, дорого 5000 грн, дуже було важко. Крик душі.

Я не працювала, діти маленьки 5 років, 6 і 13 років.

З початку війни їжі не вистачало, її не було.

Моя мама відказалась від мене ,так як я виїхала, вона сказала, що я криса збежавшего корабля,  а вона виїхати не хотіла. Так я познайомилася з дівчатами, вони мені допомогли і продуктами, і одягом.

Я до війни не працювала, зараз з дітьми вдома бо всі на онлайн уроках, всі 3 дітей вже навчаються, треба їм допомогати. Але я у вільний час хожу в гуманітарній центр допомогаю пакувати продукти.

Хочу, щоб все це закінчилося🙏🙏🙏