Чорновол Дар’я, 10 клас, Спеціалізована школа з поглибленим вивченням природничих наук №307 міста Києва

Викладач, що надихнув на написання есе – Панасюк О.С.

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мені майже шістнадцять, і, на жаль, більшість мого життя я провела у війні. За цей час я встигла вирости, подорослішати, отримати хоч і неприємний, але все ж таки життєвий досвід. З далекого 2014 року пройшло вже 10 років, проте чудово пам’ятаю ті події.

Колись я жила у місті Сніжне. На превелику радість, спогадів про дитинство у мене багато.

Я пам’ятаю, як гуляла з мамою в парку, як їздила на вихідних до бабусі, як дідусь водив мене в кафе по морозиво. Можливо, цей абзац буде трохи чуттєвим, проте я вважаю доцільним описати свої почуття та емоції до початку війни саме тут. Я була звичайною щасливою дитиною з мільйоном різних гуртків. Ходячи в останню підготовчу групу в садочку, пам’ятаю, як мені купляли різні солодощі, подарунки.

Кожен знає, як насправді важливо відчувати себе захищеним, а тим паче у себе вдома. Проте з початком 2014 року ситуація в Донецькій області загострилась.

Батьки вже розуміли, що відбувається, і готувались до початку воєнних дій. У квітні 2014 все почалось. Будучи дитиною і дивлячись на «зелених чоловічків», я все розуміла. Ми з мамою виїхали в приморське містечко Бердянськ, там ми жили більше трьох місяців. Потім наше житло було у селі Кіровоградської області, згодом — місто Кропивницький. Переїжджаючи з одного тимчасового житла в інше, я загубила те відчуття безпеки, яке колись мала. З часом ми повернулись у Сніжне. Я почала ходити в перший клас.

Батьки прийняли рішення виїжджати з окупації. Скажу чесно, мені було дійсно важко і страшно одночасно.

У 2016 році ми переїхали в Київ – місто нових вершин та досягнень. Якщо порівнювати зі Сніжним, столиця майже у десять разів більша. Для того, щоб поступити у другий клас, я готувалась усе літо. Разом із татом я вчила математику та українську мову. Нарешті прийшов час іспитів, я дуже хвилювалась, проте здала і потрапила до 2-А класу спеціалізованої школи з поглибленим вивченням природничих наук.

Можу сказати впевнено: адаптація в новому навчальному закладі проходила важко.

Через війну та переїзд я стикнулась з булінгом. Для мене було важко навчатись у новому місті, я відчувала себе зайвою. Лише перед повномасштабним вторгненням відносини з однокласниками прийшли в норму.

Проте, тільки-но життя стало налагоджуватися, почалось повномасштабне вторгнення.

Нам вже вдруге довелось тікати від війни, від воєнної агресії. Знову втрачаючи дім і відчуття безпеки. Уперше це трапилось лише з маленькою частинкою українців. А зараз такі емоційні переживання відчуває кожен другий, нарешті розуміючи, як це — втрачати дім та рідних.

Я досі безсумнівно вірю в перемогу, можливість повернутись додому та побачити рідних мені людей.