Наталя Краснобородько з Луганська переїхала до села до батьків, щоб допомагати їм вижити у непростих повоєнних умовах.
Я зі своєю сім'єю жила у Луганську до війни. Коли почалися обстріли, тоді вже все зрозуміло було. Наш будинок далеко від центру, тому до нас нічого не потрапило. А ось батькам доводилося ховатися у підвалах. І будинок у них трохи постраждав.
Раніше, до війни, ми приїжджали допомагати батькам у селі. Зараз часто їздити не можемо, тож я переїхала та живу з ними. Тяжко їм самим справлятися. Вони стали більше хворіти, бо багато страхів пережили.
Без води жили півроку, без світла, готували на багатті їжу. Добре, що є свердловина. Адже не було електрики – тому не було води та не було газу. Добре, це було влітку, тому вони якось справлялися. Тепер хворіють – сильний головний біль у батька, дуже вплинуло, важко все це пережити.
Зараз тут теж неспокійно, ситуація поступово розжарюється.
Я мрію, як і всі люди, які тут живуть, щоб швидше все це закінчилося, налагодилося, не було військових дій, і всі повернулися до світу.
