Рибальченко Дар’я, Харківська гімназія №43

Війна … Я мабуть ніколи не забуду цей день. В мене дуже велика родина, і багато моїх родичів живе у Луганській та Донецькій областях. Раніше ми дуже часто їздили туди, з радістю згадую наші поїздки. У селі, в якому жила моя прабабуся на Донеччині — Старої Ласпи дуже вражаючі краєвиди. Скелі, що нависають над річкою Кальміус, пагорби, схили — все це нагадує Крим у мініатюрі. Маленькі чудові вулиці з дуже красивими будиночками‚ з мирним, щасливим життям .

Але нажаль, ми вже не їздили туди сім років, тому що триває війна і це село тимчасово окуповано. 

Одного чудового дня, я точно знаю , що це був вихідний, я з батьками відпочивала в парку. В якусь мить мамі зателефонувала бабуся. Вона мешкає в Старобільську Луганської області . Бабуся схвильованим голосом повідомила нам цю страшну звістку. Вона розповіла, що в цей день прибирали з дідусем за двором . Раптом, вони побачили, як по дорозі прихрамуючи йде людина . Коли ця людина наблизилась до них, вони зрозуміли що це військовий. Він зупинився біля дідуся з бабусею і попросив викликати таксі.

Пильно дивлячись в очі діда він сказав: «Батьку, це війна. Такого жаху ви не бачили ніколи. Багато моїх побратимів загинули. Я отримав поранення. Мою рану обробили, і я повертаюсь до своїх».

У бабусі з’явились сльози, і вона прошепотіла: «Так невдовзі вони дійдуть сюди?» У відповідь почула: «Ні. Ми загинемо, але зупинемо їх!» Ось в цей день уся моя сім’я зрозуміла, що почалось.

Але тоді, ще я не розуміла, що таке війна і що гинуть люди. Мені було тільки сім років. Цей епізод бабуся часто згадує і задає собі питання: «Чи доїхав солдат до місця призначення? Чи живий він? Чи повернувся додому? А може десь загинув, захищаючи свою державу?» 

Наступного дня ми вже по телебаченню бачили весь цей жах. В мене навіть зараз перед очима один фрагмент з того моторошного репортажу: зруйновані будинки, згорілі речі та дитячі іграшки. Серед іграшок валялася лялька. Вона лежала з відкритими очима, мов жива людина.

Це мене дуже вразило і тоді я уявила маленьку дівчинку, яка пережила цей весь жах на собі, яка бачила як руйнується її рідний будинок, яка лишилась сама на світі, бо батьки загинули. Ось тоді я зрозуміла, що почався страшний час — війна. 

У перший рік війни для мене найважчим було дзвонити бабусі і питати, як вона. Бо я почала розуміти, що відбувається, що гинуть люди і що це може статися з моїми родичами чи знайомими. Тоді ми перший раз не поїхали до бабусі й дідуся на літні канікули. Протягом навчального року до нас почали приєднуватися діти, які були вимушені покинути свої рідні домівки, бо в їх містах була справжня війна. Через деякий час ми стали друзями, і дуже багато розмовляли.

Тоді я зрозуміла, що мої батьки багато чого приховували від мене, щоб не травмувати дитячу психіку. 

Наступного року збройні сили України визволили прилеглу територію до Старобільська — до міста де живуть батьки моєї мами. І ми нарешті змогли поїхати до них.

Тоді я своїми очима, ні з чужих розповідей, ні з екрана телевізора побачила весь жах, який відбувався там: зруйновані, згорілі, чорні від вогню будинки та паркани , повалені стовпи та дерева. У цілому розруха і жах… 

Війна принесла багато лиха.У багатьох сімей забрала синів, чоловіків, батьків, родичів. Усі загинули на фронті від вражих куль та снарядів. Деякі сім’ї розділилися на дві частини через непорозуміння та різні світогляди. Деякі діти залишилися самі на світі, бо їх батьки загинули. Хтось лишився свого рідного дому, і лише мріє повернутися туди. А хтось кожного дня ризикує своїм життям заради своєї батьківщини.

З тих пір минуло сім років. Я подорослішала. А війна ще триває. Я вже багато чого розумію. Але ніяк не можу зрозуміти дії Росії. Я вважаю що війна, яку розв‘язала Росія проти України, це те саме, що і гітлерівська Германія чинила відносно Радянського союзу у 1941 році .

Неможливо звинувачувати одних і чинити такі ж самі речі стосовно інших країн. Це аморально! Україна ніколи не загарбувала чужі території і свої нікому не віддасть. Захисники нашої держави обов'язково повернуть окуповані території до складу України. Я дуже дякую і пишаюсь захисниками нашої Вітчизни . Вічна пам‘ять загиблим захисникам , які віддали своє життя за Україну. Слава Україні! Героям слава!