Ульянова Поліна

10-а клас, Спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземної мови № 7

Вчителька, що надихнула на написання – Свідунович Таїсія Степанівна

Війна. Моя історія

16 лютого, розмова з подругою.

-Уявляєш, усі кажуть, що війна до нас дійде.

-Та що ти верзеш! Ото поменше телеграм читай.

-А навіщо тоді перевіряють роботу сирен? Це все не просто так.

-Та не кіпішуй, нічого не буде, цьому диктатору війна не вигідна.

-Ти маєш рацію, я накручую себе…

24 лютого. 06:00

Чотири вибухи. Батько заходить до кімнати. «Полю, почалася війна».

Батьки складають усі документи, а я речі. Тривожна валізка зібрана за лічені хвилини. «Може, це все сон. Такого не може бути. А може це просто фейк і петарди хтось підриває..? Мені дуже страшно.» Тато їде заправляти машину- і тривога ще більше зростає. Телефоную подрузі (з попереднього діалогу) і повторюю слова батька. Ніхто не може в це повірити. Решту дня сидимо перед телевізором, слухаючи все уважно, щоб не пропустити якусь важливу інформацію.

Саме так пройшов один з найгірших днів мого життя. Ніколи раніше страх так сильно не охоплював усе тіло й сльози не текли, як той Дніпро. Уперше я побачила батьків настільки спантеличеними та блідими. Голос бабусі розбитий, новини поглинають її. Мій брат, двоюрідні сестри, тітка, дядько та усі друзі сидять на телефонах , розповідають усю відому їм інформацію та радяться, куди краще їхати. А всіх українців об’єднує два запитання: «Коли це закінчиться і що робити далі..?».

Моя родина швидко прийняла факт війни, але все одно поверхнево. Батько завжди казав і готував нас до того, що росія не зупиниться й захоче більшого, але жоден з нас навіть і приблизно не уявляв, як це буде.

Повністю зрозуміти масштаб проблеми вдалося тільки поживши в такому стані. Це час, коли ти вже у свідомому віці і по-справжньому розумієш, чому «героям слава» . Коли бачиш, хто яка людина і що вона приховувала у своїй голові. Коли ти дійсно розумієш, що життя так легко забрати і так важко зберегти. На жаль, це прийшло тільки в той день, а не за вісім років війни.

Але моє життя не перевернулося.

Вас, напевно, здивувало попереднє речення, але продовжуйте читати. Мій світогляд змінювався і продовжує змінюватися зараз. З кожним днем я дізнаюся нове про людей навколо, Україну та світ. Мій спосіб життя та моє ставлення до нього дуже змінилося, і загальні цінності стали реально важливими через досвід останніх двадцяти місяців. Моя свідомість навіки закрила те, що було до повномасштабної війни. Я повністю змінилася.

Моя історія не є якоюсь незвичайною чи шокуючою, але для мене пережити весь цей спектр негативних і позитивних емоцій було таким неймовірним враженням, що до кінця життя не зможу забути.

Дякую нашим захисникам за їхні міцні плечі та серця, що захищають нас кожен день, за те, що зараз можу бути у теплому будинку з батьками поряд та писати свої думки та історії. Слава Україні.