Ми виїжджали у 2014 році, потім повернулися. Коли почалася повномасштабна війна, виїхали ще раз на прохання сина. Він наполягав на евакуації.

24 лютого ми перебували у Світлодарську. Це місто в місті. Потім воно почало належати Бахмуту. Дебальцеве відділилось і було в окупації, та й зараз теж там. Ми залишилися у Світлодарську. Коли розпочалася повномасштабна війна, ми відразу почали збиратися і виїхали у Сумську область. 

У 2022 році ми чули віддалено вибухи, а в 2014 році конкретно летіли бомби на нас. У Світлодарську зараз повний шок: немає ні води, ні газу, ні світла. Світло провели з Дебальцевого, але люди знову готують їжу надворі. У мене особисто шок, тому що мій тато помер у 2022 році. Ми виїхали з батьком, і він помер від хвилювань і стресу. 

Головні труднощі – це те, що ми не вдома. Нам постійно бракує засобів для існування. Винаймаємо квартиру. Я інвалід. Бракує ліків, щось постійно зникає. 

Усі родичі виїхали із Світлодарська. Залишилися там квартири: моя і батьків. Нині наше місто в окупації, раніше було під Україною. Ми не знаємо, коли повернемося і чи повернемося взагалі. 

Ми їхали через Бахмут на Дніпро. У Дніпрі не було жодного вказівника, їхали з приватним перевізником, який не знав дороги. Їхали навмання, постійно зупинялися і запитували, як проїхати і куди повернути. Ми ледве доїхали до вечора. Батьки перенесли дорогу мужньо. Все було добре, зупинялися лише один раз для перепочинку. 

Ми обрали Ромни, тому що неподалік мамина батьківщина. Там живуть родичі. 

Я постійно в стані стресу. Мені складно з ним боротися, тому що в мене великий страх війни. Ми не можемо спуститися в укриття: мама погано ходить, а я сама нікуди не піду. Ми лежимо і хвилюємося, чи прилетить бомба. Психологічно дуже складно.

Я дуже сподіваюсь, що війна завершиться 2023 року. Перемога має бути за нами! 

Хочеться, щоб майбутнє було світлим, приємним, щоб забулися ці жахи війни, ці страхи, ці зруйновані будинки. Хочемо повернутися додому.