Борткєвич Валерія, 11 клас, Затишанський заклад загальної середньої освіти Роздільнянського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шемоновська Інна Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни - це не просто конфлікти і зіткнення на полі бою, це глибокі особисті переживання усіх дотичних до неї людей, які назавжди змінилися з 22 лютого 2024 року. За ці 1000 днів я пройшла  через складні етапи, які залишили невидимі, але глибокі шрами в моїй душі.

Перші дні війни стали для мене шоком. Вибухи, повітряні тривоги, паніка - усе це стало новою реальністю.

Я бачила, як мої близькі й друзі реагували на ці події. Замість того щоб панікувати, ми об’єдналися, щоб підтримати один одного. Ця єдність стала моїм першим уроком: разом ми сильніші. Я зрозуміла, що в найтемніші часи людська доброта і готовність допомогти один одному стають найціннішими. З кожним місяцем війна вносила корективи і в моє життя. Наша сім’я відчула по-своєму початок страшної агресії росіян. Батько, який був головним і найбільшим нашим гарантом, пішов захищати наш спокій назустріч лютому ворогу.  Як у нього справи, я розуміла з маминого настрою.

Ніч змішалася з днем, тривоги – з дивним сміхом, радісні новини – зі страхом, сльози – з діями. Чим більше добрих справ, тим менше часу годувати ненаситну тривожність.

Я – учениця 8 класу. Що можу зробити для перемоги, для того, щоб підтримати тата і його побратимів? По-перше, слухатися і підтримувати маму; по-друге, допомагати молодшому братику з уроками; по-третє, починати жити по-іншому. Разом з однокласниками розпочали «волонтерство»: виготовляли обереги, окопні свічки, плели сітки, збирати гуманітарну допомогу для постраждалих. Наша діяльність не зупиняється, а навпаки, набирає обертів. Ми – українці! Ми – сильні, творчі і незламні!

Ми любимо свою прекрасну Україну, з її широкими полями, гарними карпатськими лісами, Кримським півостровом, Донецьком, Сумами і Харковом. Ми відстоїмо її кордони задля майбутніх поколінь.

Сьогодні я в одинадцятому класі. Продовжую брати активну участь у благодійних ярмарках та виступах. Це стало моїм способом життя. Я навчилася  не просто спостерігати, а діяти. Я бачила, як навіть маленька підтримка може змінити чийсь день, дати надію, відновити віру в майбутнє нашої держави. Відчуття причетності до великої справи надихало мене на нові і нові справи.

Мої плани рухнули у березні 2023, коли нашого гаранта сім’ї було важко поранено. Щось обірвалося, стало страшно, як ніколи раніше…

Втрати стали важкою реальністю. Кожна звістка про загиблого друга або знайомого була, як удар у саме серце. Душа часто рвалася навпіл. Я навчилася цінувати кожну мить, кожну хвилиночку людського життя, розуміючи, що воно може обірватися, як ниточка, в одну секунду. Це спонукало мене до інших дій: писати, знімати, розповідати історії людей, які вже не можуть їх розповісти.

Моя творчість стала формою пам’яті, способом вшанувати їхню пам’ять і донести до світу їхній біль.

А ще я стала свідком величі людського духу. Спільноти, які виникли на основі підтримки, стали осередками надії. Я бачила, як люди об'єднуються, щоб допомагати одне одному, навіть коли самі перебувають у скрутному становищі. Це надало мені впевненості у тому, що ми зможемо подолати будь-якого ворога. Таку спільноту, таку націю не знищити!

Батько одужав, але фізично працювати не може. Сім’я – гарант його підтримки і допомоги. Ми справимося!

Ці 1000 днів навчили мене багато: я навчилась  бути стійкою, зберігати оптимізм, навіть у найтемніші часи,  цінувати прості радощі: посмішки друзів, теплі слова підтримки, моменти тиші під зоряним небом. Ми здолаємо ненависного ворога і станемо вільною суверенною європейською державою. Це буде - справжнє щастя українців і українок, усього цивілізованого світу!

Оглядаючись назад, я розумію, що цей шлях формує і шліфує не лише мене, а й усю українську націю. Я вірю, що це єднання - наша найсильніша зброя, адже разом ми можемо не лише боротися, а й відновити все, що було втрачене: нову країну, сповнену миру, любові та надії. Ці 1000 днів стали частиною нашої великої історії. Ми зможемо передати нащадкам героїчні розповіді про мужність, підтримку і безмежну любов до рідної землі.