Мені 69 років. Я жила в Харкові. Працювала кухаркою в лікарні. Третього березня виїхала в Полтаву. Мешкаю в гуртожитку. Я дуже вдячна полтавчанам за теплий прийом.
У ніч з 23 на 24 лютого було чутно обстріли. Зранку повз будинок їхали танки. Донька забрала мене до себе. Вона також з Харкова, а син живе за кордоном.
Під час обстрілів ми з донькою ховалися в тамбурі. Коли стало зовсім нестерпно, виїхали з міста на своєму авто. Добиралися до Полтави пів доби. Ми дуже злякалися, коли над нами пролетіла ракета і впала в полі.
Дочка іноді їздить додому, а я жодного разу не була. Наш будинок цілий. Багато знайомих і родичів з Харкова залишилися без житла й роботи.
Я щодня молюся, що війна швидше закінчилася і щоб ми повернулися додому. Хочу побачити друзів і знайомих.
