Цимбалюк Єлизавета, 11 клас, Великодальницький ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання — Парубіна Людмила Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, яка почалася 24 лютого 2022 року, змінила життя кожного українця, і мій шлях за ці 1000 днів став складним, але водночас сповненим надії та сили. Перші дні були справжнім шоком: вибухи, сирени, страх за життя рідних.

Проте, з часом я зрозуміла, що не можна жити лише в страху. Тисячі людей довкола почали допомагати армії, біженцям, сусідам — це об’єднало нас. 

Я приєдналася до волонтерського руху: збирала кошти, допомагала переселенцям і військовим.

Також, коли сталася трагедія в Херсоні, багато тварин потребували допомоги, тому ми з сімʼєю донатили, відвідували притулки, приносячи їжу та іншу допомогу, і там зустріли нового друга, який тепер живе з нами.

Улітку цього року я брала участь у молодіжному проєкті-обміні "Speak UP with confidEnce and Respect!" в Румунії, у місті Римніку-Вільча від української організації Non-formal education for youth. Разом з учасниками з України, Румунії, Болгарії та Литви ми отримали нові знання щодо комунікації, покращили навички спілкування в цифровому середовищі, вивчили ефективні шляхи поводження з кібербулінгом. Та разом з іншими учасниками гідно представили Україну, її традиції, звичаї на міжкультурному вечорі. Проєкт був змістовним, цікавим та захопливим. Він дав можливість талановитій молоді з Румунії, Болгарії, Литви більше дізнатися про Україну, життя людей нашої країни, культуру. Лідери проєкту від України розчулили румунську, болгарську та литовську молодь словами про гарну неньку Україну , яка процвітала й розвивалася, а зараз країна-агресор росія все нівечить, руйнує та вбиває українців. Сподіваюся, що міжнародна спільнота спрямує серйозні зусилля на зупинення війни в Україні та відновлення миру.

Протягом цих тисячі днів війни я навчилася цінувати те, що раніше здавалося простим і буденним. Час, проведений із родиною, став для мене найбільшою цінністю.

Кожен спільний обід, розмова чи обійми набули нового сенсу, адже ніколи не знаєш, чи буде ще одна така мить. 

Дуже близькі родинні взаємини підтримують мене на шляху. Мирне життя, яке ми раніше сприймали як даність, тепер виглядає як найбільший дар. Війна навчила мене цінувати кожен день, коли небо спокійне, і кожну ніч, коли можна заснути без страху за своє життя та рідних. Руйнування міст, втрати людей, які були поруч, стали великим болем, що залишив незагойні рани. Але війна ще показала мені силу нашого народу. Ми стали єдиними, непохитними у своєму прагненні до свободи і миру. Кожен день боротьби закарбовується не тільки на землі, але й у наших серцях, створюючи нову сторінку нашої історії — історії про сміливість, жертовність і нескореність.

Отже, мій шлях за ці 1000 днів — це шлях від страху до рішучості, дій. Попри всі труднощі, я вірю у військових та нашу перемогу. І попереду — світле майбутнє, за яке ми боремось кожен день.