Галатенко Анастасія, 11 клас, Гнідинський ліцей імені Петра Яцика

Вчитель, що надихнув на написання — Сукач Ганна Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це слово яке навіває страх та морок. Від самого цього слова у багатьох з’являються «мурахи». Війна — це не лише битва на фронті, де беруть участь лише військові, а також це боротьба в серцях і душах людей, які дійсно люблять свою країну. Всі на світі знають, що таке війна, але нас це застало зненацька, хоча і очікувано, так як по всіх новинах йшла мова лише про це і на кордоні вже були бойові дії. За цей час, за ці 1000 днів повномасштабної російсько-української війни мої думки та ідеали життя кардинально змінились.

Я різко стала дорослою. 

Повернемося на початок. 23.02.2022: Я дуже добре провела час зі своїми друзями, а повернувшись додому, думала, що завтра знову піду в школу. Але 24 лютого я прокинулась не від того, що мама будить до школи, а від того, що мої батьки та старший брат ходять по будинку та щось збирають, а по телевізору розповідають, що по всій Україні пролунали вибухи. Тоді я, тринадцятирічна дівчинка, зрозуміла, що почалася війна, але не розуміла, що буде далі. І так, нам пощастило тим, де саме ми жили, те що ми далеко від кордону, але страшно було все рівно.

Перші два місяці було страшно, в школі перший час взагалі не було уроків, а багато знайомих поїхала із села, було чутно вибухи.

Моя ж сім'я вирішила залишитись тут і нікуди не виїжджати і по цей день ми нікуди не виїжджали із села. З часом звикаєш до того, що діється навкруги, але перестаєш прокидатися від вибухів, бо вже просто звик. Але все рівно моторошно, розумієш, що в будь-яку мить над головою може щось пролетіти, а іноді від вибухів бряжчать вікна. На околиці села прилетіло в будинок, який частково зруйнувало. І це не так далеко від мене.

За цей час я перестала слухати російську музику, та дивитись російські фільми.

За цей час я почала цінити кожну хвилину, що проводжу поряд з близькими мені людьми, та рада, коли уроки не онлайн. Я розумію як лячно було тим людям яким прийшлося примусово виїхати із своїх домівок, кинути всі плани та всі свої мрії. Мільйони загинули, і це не тільки військові, а й цивільні, це діти які тільки народились або навіть і не встигли, це похилі люди які просто хотіли бути зі своїми внуками. Багато наших міст та сіл стерто з лиця землі, але вони стерли не будівлі, а мрії тих хто там жив, тих хто зараз в іншому місці, або на небесах. Після 1000 днів війни я зрозуміла, що ця війна не лише знищує нашу націю, але й зароджує покоління тих хто сповнений надії та рішучості. Тих хто пройде це складне випробування та зробить життя в нашій країні лише кращим. Війна — це довге випробування яке тягнеться вже не перший рік, але 

я впевнена, що лише спільними зусиллями ми зможемо подолати це випробування. 

Мій шлях — це шлях до віри та любові до моєї країни в якій я народилася та виросла. Я дуже вдячна нашим воїнам, що вони боронять нас та нашу землю від російської навали.