Наталія з сім’єю на початку війни виїжджали з Добропілля, щоб забезпечити нормальне навчання діям і їй самій - дистанційну роботу з учнями

Вранці, як завжди, я збиралася на роботу до школи. Підняла дитину, яка навчається в моїй школі в початковому класі. Чоловік пішов на вулицю вигулювати собаку, і знайомі йому повідомили по телефону, що почалося повномасштабне вторгнення. Чоловік прийшов додому, і ми почали переглядати новини. З’ясувалося, що так воно і є. Адміністрація школи попередила, що скасовуємо навчання на деякий час. На початку квітня ми з сім’єю евакуювалися, а на початку грудня 2022-го повернулися назад. 

Не хотілося виїжджати, покидати будинок. Виїжджали своєю автівкою. Забрали старшого сина з дружиною, собаку. Речей взяли обмаль. Помешкання важко було знайти. Ми довго і не перебували в евакуації. Виїжджали лише через дітей. 

У нас був один школяр і двоє студентів - син і невістка. Треба було, щоб вони продовжували навчання, і незрозуміло було, як буде зі світлом на території всіх наших міст.

Розкидало родичів дуже сильно, втрачаються зв'язки, які були раніше, деяких навіть більше двох років не бачила. Я працюю в школі і бачу, як війна відображається на дітях психологічно. Дуже багато людей страждає, багато випускників нашої школи гинуть. Знайомих дуже багато зникли, родич один також зник безвісти. Це важко морально перенести.

Коли ми виїжджали, всі допомагали там, де можна було перебути певний час. Нас їхало дуже багато. Наша одна машина була, а ще - моя мати й чоловіка батьки. Нас дуже було багато, тому ми в одному місті зупинилися, нас прийняли. На той момент знайти житло було дуже важко, тому що багато людей виїжджало, люди всі були в стресовій ситуації. Довгий час ми не могли знайти, де нам перебувати. Колись батьки відпочивали у Миргороді, винаймали будинок у жіночки. Зателефонували їй, і вона прийняла нас без усіх обмежень. 

Мені було приємно все-таки повернутися в стіни рідної школи і побачити, що вона ще стоїть, залишилась не пошкоджена. Школа у нас дуже гарна. Дуже багато дітей виїхали. Я залишаюся в місті, хоча дуже близько йдуть бойові дії. Але ж діти є, вони хочуть повернутися. Сподіваємося, що всі повернуться в рідні стіни: знайомі, родичі, якщо буде бажання. Бо деякі вже осіли в інших містах. Чекаю, коли ми повернемося до нормального, звичайного життя, яке було до 2022 року.