Не віриться, що війна, що таке робиться. 28 лютого 2021 року помер мій чоловік. Коли почали Оріхів обстрілювати, ми з дочкою і зятем 12 квітня виїхали в Запоріжжя. Тепер тут ми як ВПО. Тут дочка моя старша знайшла нам квартиру. 

Ми ще 15 жовтня їздили з онуком до Оріхова, забрали речі які у нас там були. Приїхали туди, а там все розгромлено-розбито… Що могли, вийняли з хати, забрали і приїхали сюди. 

У нас там все було: газ, вода і світло. Діти мене не залишили, мені вже 70 років. А коли ми виїхали, наші сусіди ще там залишалися. Подзвонили і кажуть, що там вже нічого немає: ні світла, ні води, ні газу. 

Скільки жили, стільки наживали, а воно все пропало. Тепер не знаємо, як туди повертатися і що далі робити. 

Дочка старша в Запоріжжі так і жила, вони тут працюють. А дочка менша робила в Оріхові, в школі, вона тут на дистанційному працює, на пів ставки, а я на пенсії. Що получаємо, те і є, виживаємо.

Я б хотіла, щоб війна ще вчора закінчилась.