Яковенко Анастасія, група К-11, Центр професійно-технічної освіти № 1 м. Харкова

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ворончихіна Ксенія Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року, коли почалася повномасштабна війна в Україні, ми дуже сильно злякалися, особливо я і моя молодша сестричка. Мій рідний дядько Шолотюк Андрій Анатолійович пішов на війну. Коли він був там, він дзвонив нам і писав, надсилав фото, на якому він з автоматом біля танків. А зараз він перестав писати. Він не дзвонить, не пише. А потім сказали, що він зник з фронту. Писали, що його шукають, але все одно його не знайшли.

Через війну нам довелося виїхати з Харкова до Польщі, бо ворог дуже сильно обстрілював місто.

Я зрозуміла, що треба себе берегти, треба бути обережним, бо деякі люди гинули від цих вибухів. Багато людей просто пропали, може, не знайшли під завалами. У Польщі нас добре прийняли. Піклувалися про біженців. Там нас познайомили з чоловіком, який працював на молочній фермі. Він дав нам кімнату в своєму домі. І ми жили у нього деякий час. А потім нам довелося  переїхали до іншого приватного будинку в місто Кашалін, бо у нас не вистачало грошей.

Я дуже сильно сумувала, згадуючи свого рідного дядька Андрія та тата. Тато залишився у Харкові, працював. Дядько Андрій воював під Харковом.

Ми з мамою дуже сумували. Майже рік ми прожили в Польщі. І нарешті моя улюблена матуся сказала, що більше не може і не хоче жити на чужині, що хоче побачити свого чоловіка й брата. Мама сказала: «Давай-но, доню, купимо валізи й поїдемо додому». Я дуже зраділа її словам. Ми зібралися та й виїхали з Польщі.

Ми їхали в рідну країну, за якою скучили. Попри війну, попри вибухи, сподіваючись тільки на краще. Ось і рідний Харків, і наш будинок. Він теж, мабуть, скучив за нами.

Я зрозуміла, що поки іде війна, треба бути обережним, берегти себе, своїх рідних і близьких. Ми всі чекаємо миру, хочемо, щоб скоріше закінчилася ця страшна війна. І мама казала, якщо багато людей хочуть цього, то ця надія обов’язково скоро справдиться. Ми, харків’яни, щиро прагнемо цього. Думаю, що так воно і буде.