Я не можу залишити маму, тому нікуди не виїжджаю. До початку війни працювала вихователем у дитячому садочку. У перший день мені телефонували батьки. Я не знала, що робити. Дітей відправила додому, на цьому моя робота припинилась. У Дружківці постійно лунають вибухи. У місті зруйновано багато будівель. Були дні, коли мені було дуже страшно.

Досі не розумію: навіщо Росія на нас напала? Від чого нас звільняють?

Я намагаюсь допомогти дітям, які залишились. Готую їх до школи. Багато маленьких українців отримали психологічну травму - це видно. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться. Дуже хочу, аби не гинули люди.