Альона вже тікала від війни вісім років тому. Тож цього разу вона була готова і поїхала з-під обстрілів рано-вранці

Мені 30 років. Я родом із Сєвєродонецька, зараз він окупований. Останнім часом ми мешкали з чоловіком у Харкові.

В січні і лютому ми слідкували за політичною ситуацією - відчували, що щось має статись. Ми заправили авто, закупили консерви. 24 лютого я прокинулась від вибухів, горіло небо прямо за вікном. Я розбудила чоловіка, подзвонила батькам в Сєвєродонецьк, сказала, що почалась війна. Ми зібрали речі і через годину виїхали з дому.

Я думала, що серед людей буде паніка, готувалась до цього. Але люди сконцентрувались, напрями руху були чіткі –з міста й на АЗС. Люди пропускали один одного. Не було панічних ситуацій, дехто навіть на роботу пішов.

Вже коли виїхали за місто, бачили машини, на яких міняли колеса і щонайменше три ДТП – люди втрачали керування через ями і слизьку дорогу. На щастя, всі залишались живими.

Ми зупинились у Жовтих Водах, тому що тут немає стратегічних об’єктів.

Все, що відбувається від початку війни, – тотальний жах. Друзі лишаються без домівки – я плачу, обстріл міст – я плачу.

Я бачила війну ще у 2014 році, була змушена залишити дім, але так і не звикла до думки, що в XXI столітті є така безкарність, що можна прийти у чужу державу і просто так забрати території.

Мати моєї мачухи померла в Сєвєродонецьку під час військових дій. В той час у місті не було поліції, ритуальних послуг, швидкої. Поховали її аж на 10 день на лінії вогню. На похоронах нікого не було. Після цього моменту місто почали нищити. Зараз його майже стерли з лиця землі.

Тато втратив роботу. Він працював інженером на виробництві у Сєвєродонецьку, зараз там все зруйновано. Він вже пенсійного віку і не може знайти роботу. Мачуха – вчителька історії України. Вона отримала від волонтерів ноутбук і дає уроки діткам онлайн. Я з чоловіком працюю віддалено: у мене часткова зайнятість, я приватний підприємець, моя робота пов’язана з ремонтами, а це під час війни не надто актуально. Чоловік працює в сфері IT, компанія іноземна, і він більш захищений.

Для тих, кого торкнулась війна, життя не буде таким як раніше. Ми тепер знаємо, хто наш сусід, і розуміємо, що довіряти йому не можна буде ніколи. Батьки мріють, що ЗСУ звільнять окуповані території, країни-партнери допоможуть у відновленні міст, і у людей буде можливість повернутись додому. Але коли закінчиться активна фаза війни з росією, залишиться війна між собою. Є люди, які підтримують росію. Є люди, які жили вісім років у «Мордорі», де нічого не працювало і не будували. Для мене війна закінчиться лише тоді, коли вдасться об’єднати наше суспільство. Я вірю, що наша країна буде вільна і квітуча, і мрію жити саме тут. А поки що далі, ніж на один тиждень нема сенсу щось планувати.