Мені 37 років. Ми мешкали у селі Прибузькому. Життя було гарне. Була робота, усе було. А як почалася війна, то розбило хату. Роботи немає. Важко жити. Зараз ми в селі Галіцинове.

Ми ховалися по підвалах. Нікуди не виїжджали, постійно тут були. Гуманітарну допомогу нам дають, влітку від Фонду Ріната Ахметова нам давали набори продуктові, так що продукти є. А медичну гуманітарку не отримуємо. У мене два пенсіонери. Бабуся постраждала від осколків, то навіть вітамінів не дали. 

Шокували прильоти. Страшно було навіть на вулицю виходити. Це сильно на батьків вплинуло. На психіці позначилось дуже.

Приємно вражає те, що раз на місяць нам допомагають. Хліб дають. І від сільської ради щось є, і грошову допомогу дають. На відновлення будинку ми отримали сертифікат на 16800. Це дуже радує. Намагаємося налаштовувати себе на краще. Я на роботу вийти хочу. Вірю, що усе буде добре.