Кушнір Сергій, 2 курс, Чернівецький транспортний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кравченко Ганна Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мій новий шлях розпочався в той день, коли війна обрушилася на наше життя, ніби чорна хмара, що затулила сонце. Це було лише кілька місяців після мого переїзду з Дніпра в Чернівці. З того моменту все змінилося. Той день для мене був як звичайний ранок: я збирався до школи і вже майже вийшов з дому, коли до мене вийшов тато і сказав, що я нікуди не їду.

На моє запитання: "Чому?", він похмуро відповів: "Сергію, почалася війна..." Я був шокований і мовчки пішов до своєї кімнати, намагаючись усвідомити цей факт.

У цей час батьки вже збирали "тривожну валізу" на випадок передбачуваної ситуації. Тієї ж ночі трапилася перша повітряна тривога. Я в цей час уже спав,  мене розбудив гучний, пронизливий звук сирени. Він наче лунав просто в мене в голові, адже тоді ми жили біля невеличкого військового містечка, де знаходилась сирена. Батьки теж прокинулися, і ми, швидко одягнувшись, пішли у підвал, де вже сиділи наші сусіди.

І тоді, сидячи в підвалі, з острахом очікуючи почути вибух, я згадав про своє давнє бажання бути військовим.

Саме тому після закінчення 8-го класу в школі я вступив на навчання до Військового ліцею, де провчився 1 рік, маючи успіхи, адже я давно цікавився військовою тематикою. Під час навчання особливо тяжко було взимку через постійні відключення світла, повітряні тривоги і мороз. Спати вночі під час тривоги доводилося в старих дерев'яних кріслах, від яких ломило все тіло. Засмучувало ще й те, що при проживанні в ліцеї 5 днів на тиждень гарячої води не було... Проте я не втрачав бойового духу! Після цього я вирішив зробити новий крок у своєму житті – вступив до Чернівецького транспортного фахового коледжу.

Прагнення здобути ще одну освіту, окрім військової, стало моїм новим викликом. Цей крок відкривав переді мною двері до нових знань і можливостей.

Тієї осені ми з мамою готувалися до поїздки до Дніпра. Всі деталі були продумані, але ніби невидимий ангел-охоронець затримав нас: мама в цей день дуже погано себе почувала і плани раптово змінилися. За сімейними обставинами ми залишилися вдома. Наступного ранку автовокзал, на який ми тоді мали приїхати, зазнав потужного обстрілу... Впродовж усієї війни моя мати є волонтером і надає допомогу військовим, я ж допомагаю їй, чим можу. На цьому поки що все, проте мій шлях не закінчується...