Сім’я з шести чоловік виїхала з Оріхова через відсутність комунікацій. Думали, що скоро повернуться, але повертатись уже нікуди – росіяни знищують місто вщент

Як Токмак бомбили у перші дні, там якусь підстанцію розбили. В нас не було комунікацій зовсім - не було навіть де попити води. Виїхали ми з Оріхова в березні. Думали, що на тиждень-два, а воно тягнеться вже місяць - не можемо ніяк попасти додому. В нас собака там, тож стараємось передавати йому корм і сусідам якусь «гуманітарку», тому що там пенсіонери залишились, вони не планують виїжджати. Вулицю обстрілюють регулярно. Виїхали ми навіть не тому, що там наступальні процеси були, а тому, що в нас вісім днів не було ні світла, ні води. 

Ми вирішили виїхати, коли адміністрація міста почала тікати. Толі вони забули взагалі про населення. 

Чоловік працював у будівельній компанії на той момент, а тут окупація швидко почалася. Дні за два росіяни окупували всю територію до Токмака, а в чоловіка там робота була. Отож всіх загальмували, щоб ніхто нікуди не їхав, не ризикував своїм життям.

Березень у мене взагалі пролетів. Я не пам'ятаю весни. Я вивезла дітей, нічого страшного там не бачила. Ми їздили на вихідних додому і чули вибухи. Зараз вже не їздимо: там Оріхів - просто руїни. 

Ми у Запоріжжі винайняли квартиру, тепер живемо всі разом: моя мама, моя свекруха, я з чоловіком і двоє дітей - в двокімнатній квартирі, один на одному. 

Я не думала, що так затягнеться ця війна, що це так серйозно. Тепер бачу, що зруйновані всі будинки, вулиць немає, авіація літає і руйнує прямо цілими вулицями. Немає вулиць, розумієте? 

Я вважаю, що потрібно міняти в Росії режим. Коли поміняється у них президент, тоді можна буде домовлятися про відвід військ. Дуже багато воєнних російських на нашій території. Тільки якщо вони самі по указці слова нового президента відійдуть, і війна закінчиться. Треба їх змусити.

Мрію повернутися в Оріхів і жити там, на своїй рідній землі.