Гурмак Вікторія, учениця 9 класу Ліцею №10 м. Івано-Франківська

Вчитель, що надихнув на написання есе - Костюк Анна Юліанівна

Чому бути українкою — це моя суперсила?

Коли почалася війна в моїй країні, я зрозуміла, яку велику роль відіграє національна ідентичність кожного народу, а усвідомлення різниці між нами, українцями, та всіма іншими існуючими націями видалось мені ще більш чітким і очевидним.

Адже навіть пересічний українець або українка, і не важливо, чи то дитина, чи дорослий, несе в собі не тільки свою національність, а давню й нелегку історію рідного народу, нашої культури й державності, які закладені глибоко в серці, у самій сутності слова “українець”.

На мою думку, щоб заглянути туди, потрібно звернутися до нашої історії, бо саме з неї черпає силу кожен з нас й живе завдяки їй.

На жаль, в життєписі нашого народу не існує слова “якби”: його не можна змінити або повернути, проте саме історія пам’ятає і зберігає в собі всі наші помилки, на яких ми вчимося, та гіркі страждання й спроби боротися за свою свободу.

Минуле показує мужність нашого народу в усі часи: кріпаччини, козацтва і навіть тоді, коли нас протягом багатьох століть намагалися знищити різні загарбники. І сьогодні Україна відстоює свою незалежність, гинуть мирні люди, тільки тому, що прагнуть мати свою державу, мову, культуру і побут. Хочуть жити на своїй, Богом даній землі.

Саме боротьба проти них, загарбників, була в усі часи й залишається найбільшим прикладом того, ким ми є.

Адже ні одна нація у світі, дозволяючи через безсилля роками “зросійщувати” і знущатися зі своєї мови, культури і самих себе, не зможе після цього набути того рівня національної свідомості, щоб зруйнувати пута чужої самобутності й цим самим повернути свою, сильнішу і вільнішу, таку, якою вона була з самого початку.

Але залишилися ті рани, які нестерпно пекли, й цим самим зробили нас ще сильнішими, щоб бути готовими давати відсіч.

Українці боролися за власне право на існування, і яким сумним би це не було, продовжують його відстоювати. Ось ще одна наша відмінність: щоб побачити героїзм нашої нації, немає потреби заглядати у підручники з історії, адже він проявляється й зараз, кожного дня.

На мою думку, вислів, що “народ не повинен боятися влади — влада повинна боятися народу”, ідеально доповнює його.

Ми показали сучасному світові, що означає справжній героїзм і любов до рідної держави. Таке й не чувано, щоб людина ХХІ століття поклала своє життя, відкинувши притаманний їй егоїзм, заради блага всього народу. Заради збереження того, що українці виборювали століттями, проливаючи власну кров і потерпаючи від утисків “братнього народу”, який намагався лишити нас того, чого в них зроду-віку не було, нема і не буде — свободи.

Росія є найяскравішим прикладом гноблення своєї нації і невизнання нічого, крім їхнього власного, або присвоїти собі чуже й назвати своїм. Хіба в цьому не головна проблема “убожества” їхньої країни? І не тільки!

А ще диктатура, неосвіченість, репресії, вчинення геноциду, відсутність свободи думки...

В той час українці кожен раз намагалися нагадати світові, що існують, мають свою культуру, побут і готові боротися за них.

Отже, моя суперсила — бути українкою. І я пишаюся цим, адже поки в наших “великих” сусідів всі можливі засоби для знищення свого самодержавства раз і назавжди лежали під боком, ми, українці, розкопували їх із надр землі голими руками.