Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Яна Круць

"А з самого рання почалося пекло"

переглядів: 51

Круць Яна, вчитель, Харківський ліцей №31 Харківської міської ради

"Війна. Моя історія"

Я звичайний вчитель звичайної школи у спальному районі Харкова. Працюю з маленькими дітьми вже 30 років. І свій вечір напередодні початку війни пам’ятаю по хвилинам, прокручую весь час в своїй голові. Хоча це і був звичайний вечір, такий, як і всі інші – зробила дуже гарний манікюр, сходила на тренування в спортзал(середа – день спорту для мене), ввечері займалася хатніми справами і , звичайно, готувалася до уроків. Це був звичайний вечір, а в той же час і незвичайний. Бо це був останній вечір мирного, спокійного, врівноваженого життя. А з самого рання почалося пекло. В цьому пеклі було все : страх, розпач, сльози, нерозуміння, неприйняття, невідомість, очікування…….

А в перервах між усіма цими емоціями – повітряні тривоги, вибухи, черги в магазинах, біганина в підвали по декілька разів на день з 8 поверху і назад і …….ворожі літаки над містом. Це було саме жахливе для мене. Я до сих пір жахаюсь цих звуків, коли чую їх. Хоча вже на 100 відсотків знаю, що це звуки наших літаків. Уроки в перші дні не проводили, тільки спілкувались з батьками телефоном, намагались підбадьорити і заспокоїти один одного. Близько місяця так було.

Потім поїхала до доньки, за кордон. Там було добре – тихо, спокійно, затишно. Але….Я не могла спокійно сидіти в Європі, коли моє рідне місто так безжально обстрілювали день і ніч, без перерви. Я не могла ходити, спати, дихати, думати без свого рідного міста, без своєї рідної країни. І я повернулася в Україну.

Спочатку зупинилася в Вінниці. А вже в травні повернулася до Харкова. Мені здавалося тоді, що я не була тут вічність. Хоча я не була в Харкові 2 місяці. Людей було мало, на вулицях – пусто, було ще небезпечно. Але я була ВДОМА! Поступово життя налагоджувалось – люди поверталися, ставало все краще і краще. Зараз не час для розваг, Але ми багато спілкуємось один з одним, я багато гуляю вулицями рідного міста, малюю, читаю. Ми навчаємось. Правда, дистанційно. Але я бачу, як дітям не вистачає спілкування, як вони чекають наших зустрічей. І хоча війна не закінчилася, зараз вже більш-менш спокійно і безпечно. Я кожного ранку і кожного вечора дякую ЗСУ за мир і спокій в нашому місті. І кожну хвилину думаю, що кращого міста і країни немає на всьому світі. Я пишаюся, що моя Батьківщина – це Україна.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Харків 2022 2023 Текст Історії мирних жінки переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення внутрішньо переміщені особи перший день війни Біженці Конкурс есе 2023
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій