Круць Яна, вчитель, Харківський ліцей №31 Харківської міської ради

"Війна. Моя історія"

Я звичайний вчитель звичайної школи у спальному районі Харкова. Працюю з маленькими дітьми вже 30 років. І свій вечір напередодні початку війни пам’ятаю по хвилинам, прокручую весь час в своїй голові. Хоча це і був звичайний вечір, такий, як і всі інші – зробила дуже гарний манікюр, сходила на тренування в спортзал(середа – день спорту для мене), ввечері займалася хатніми справами і , звичайно, готувалася до уроків. Це був звичайний вечір, а в той же час і незвичайний. Бо це був останній вечір мирного, спокійного, врівноваженого життя. А з самого рання почалося пекло. В цьому пеклі було все : страх, розпач, сльози, нерозуміння, неприйняття, невідомість, очікування…….

А в перервах між усіма цими емоціями – повітряні тривоги, вибухи, черги в магазинах, біганина в підвали по декілька разів на день з 8 поверху і назад і …….ворожі літаки над містом. Це було саме жахливе для мене. Я до сих пір жахаюсь цих звуків, коли чую їх. Хоча вже на 100 відсотків знаю, що це звуки наших літаків. Уроки в перші дні не проводили, тільки спілкувались з батьками телефоном, намагались підбадьорити і заспокоїти один одного. Близько місяця так було.

Потім поїхала до доньки, за кордон. Там було добре – тихо, спокійно, затишно. Але….Я не могла спокійно сидіти в Європі, коли моє рідне місто так безжально обстрілювали день і ніч, без перерви. Я не могла ходити, спати, дихати, думати без свого рідного міста, без своєї рідної країни. І я повернулася в Україну.

Спочатку зупинилася в Вінниці. А вже в травні повернулася до Харкова. Мені здавалося тоді, що я не була тут вічність. Хоча я не була в Харкові 2 місяці. Людей було мало, на вулицях – пусто, було ще небезпечно. Але я була ВДОМА! Поступово життя налагоджувалось – люди поверталися, ставало все краще і краще. Зараз не час для розваг, Але ми багато спілкуємось один з одним, я багато гуляю вулицями рідного міста, малюю, читаю. Ми навчаємось. Правда, дистанційно. Але я бачу, як дітям не вистачає спілкування, як вони чекають наших зустрічей. І хоча війна не закінчилася, зараз вже більш-менш спокійно і безпечно. Я кожного ранку і кожного вечора дякую ЗСУ за мир і спокій в нашому місті. І кожну хвилину думаю, що кращого міста і країни немає на всьому світі. Я пишаюся, що моя Батьківщина – це Україна.