Нікітчук Марія

11 клас, Опорний заклад загальної середньої освіти с. Багринівці Літинської селищної ради

Вчителька, що надихнула на написання – Гладько Любов Семенівна

Війна. Моя історія

На жаль, тепер і наше покоління знає, що таке війна. Раніше, лише з розповідей людей старшого покоління, зі сторінок підручника історії ми дізнавались про неї, про її жахи, а вже сьогодні вона прийшла у наш дім.

Мій татусь воює з 2014 року. Скільки думок, переживань було у моїй ще дитячій голівці. Я чекала дзвінка, щоб почути: «Все добре, донечко. Я тебе люблю!»

Війна уже була присутня в моєму житті, але вона була десь далеко. А тепер вся Україна у вогні.

Дуже добре пам’ятаю зимовий ранок, який, напевно, залишиться у свідомості кожного українця на все життя. Страшна звістка спочатку паралізувала мене, посіяла паніку, забрала почуття безпеки й спокою. Рідні стали ще ріднішими. Я дивилася у їхні зболені очі, шукала захисту. Моя свідомість десь зникала в туманності.  Я пам’ятаю, як, затамувавши подих, вслухалася до новин щогодини, щохвилини. Тремтячими руками ми складали теплі речі татові в рюкзак. Потім була Польща. Зараз живу з бабусею в Україні. Чужа країна не стала мені рідною.

Серце розривається від болю, коли дізнаюся про загибель захисників.

Невимовно страшно й боляче розуміти, що гинуть найкращі, гине цвіт нації - мужні воїни, котрим би ще жити й жити...

Стоячи на колінах, зустрічали ми своїх героїв - односельчан, які віддали життя за нас з вами. Я буду завжди пам’ятати кожну трагічну мить, кожен клаптик скривдженої землі, кожне жорстоко забране життя… А що ти скажеш майбутньому поколінню, вояче з росії? Як виправдаєш свої бездумні дії?

Я дочка захисника, дочка нескореного народу, який відстоює свою незалежність. Я маю суперсилу - гордість за наш народ, за захисників,за нашу незламність.

Вороги знищують будинки, лікарні, школи, все, що є на їхній дорозі. Вони розстрілюють мрію, але вбити нашу волю їм не вдасться.

Ми в нашому закладі під час повітряної тривоги в укритті співаємо «Ой у лузі червона калина». Нас не зламати.

Патріотизм, незламна сила духу, сміливість – це риси характеру, які притаманні нашим захисникам. За час війни ми об’єдналися ще сильніше, ніж було до війни.

Всі роблять те, що можуть... Хтось став волонтером, хтось лікарем, інші виготовляють бронежилети, шиють білизну для захисників, готують смачну їжу. З власного прикладу можу навести свою школу, яка облаштувала місце для приготування їжі, яку відправляють в гарячі точки нашої країни.

Там готують вареники, печуть пироги, роблять заготовки на борщ і все це відправляється нашим захисникам . Ми плетемо маскувальні сітки, робимо окопні свічки. Створено склад для збирання допомоги людям окупованих територій та нашим військовим. Усі, хто має бажання допомогти, приносять крупи, овочі, консервацію, солодощі, а також ліки, засоби гігієни, теплі речі і т.д. Іноді економимо на шкільному обіді, але збираємо «Сміливу гривню».

Я – громадянка України. І вже зараз починаю замислюватися над своєю місією в цьому житті. Моїм головним завданням на даний момент є добре навчатися, здати успішно НМТ. Моя найбільша мрія, яку я хочу здійснити після закінчення цієї війни, це поїхати в наш мальовничий Крим . Сподіваюся, що саме цього року це стане реальністю.

Завжди знала, що ми сильна нація та війна ще дужче переконала мене, що українці — незламний народ. Сьогодні впевнена як ніколи в перемозі України. Тепер я бачу, що наша сила в єдності народу. Ми сильні доки ми разом. Слава Україні!