Ярошенко Дар’я, 9-б клас, Мелітопольська гімназія №20

Вчитель, що надихнув на написання — Білоусова Лариса Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни. 1000 днів довгого шляху та нашого супротиву. Кожного дня, з ранку до ночі, триває боротьба: за нас, за народ, за територію, за свободу! Когось вже немає з нами, хтось вже ніколи не повернеться додому до рідної оселі, не побачить рідних… але всі ми продовжуємо вірити…вірити попри все. Ворог зробив і продовжує робити все, аби відібрати в нас цю віру, але ми нескорені! Тисячі понівечених будинків, тисячі понівечених доль. І в кожного різний шлях. Зараз я вам розповім про свій.

24 лютого. Перші вибухи в моєму місті. Прокинувшись від плачу мами, не розуміла, що коїться, і чому я зараз не в школі. Усе ще не усвідомлюючи нічого, з телевізору до мене линули слова: «Почалась війна». А далі життя розділилось на «до» та «після». Чи я сплю? Чи це марення? Будь ласка, Дашо, прокинься! Благаю, нехай все виявиться сном! Це не сон… Місто окуповано. А що буде далі? Це кінець? Наступні дні промайнули як в тумані.

Мітинги, зник зв’язок, немає їжі, танки на вулиці…

темрява…страх…розгубленість… Кожного дня ми чекали, чекали і ще раз чекали. Чекали кінця. Пройшло два обіцяних тижні, а його все ще не було…

20 березня. Батьки прийняли рішення виїжджати. Восьма ранку. Сідаю в машину, а в моїй голові все кружляють думки…

А раптом ми не повернемось? А може я востаннє знаходжусь тут… Коли ми їхали по місту, я намагалась як - найточніше запам’ятати всі деталі вулиць.

Подумки прощалась, розуміючи, що далі чекає довгий й непростий шлях. Сотні машин, блокпости, мінні поля, колона танків…та найстрашніше - їхні щасливі обличчя. Їх я не забуду ніколи. «Ми вас рятуємо», - казали вони.

І ось я вже два роки в Ужгороді. Наче звикла, але моє рідне місто досі живе в мені. У ньому залишились не тільки мої рідні, мої речі, а ще й спогади, дитинство та найголовніше – стара «я». Там залишилась мала дванадцятирічна дівчинка, якій довелось в мить подорослішати… Дівчинка зі своїми мріями та надіями, які так і залишаться жити у ній, вглибині її душі.

1000 днів. 2 роки та 74 дні. За весь цей час всі ми пройшли багато чого, але не здалися! Тож продовжуємо вірити та боротися, і нехай ніякий ворог не відніме нашу свободу!