Пилипенко Поліна, учениця 11 класу Баранівського ліцею Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області                                                              

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пипа Світлана Володимирівна

Війна. Моя історія

Війна, війна! І знов криваві ріки

І грім гармат, і шаблі дзвін.

Могили, сироти, каліки і сум

покинутих руїн.

Олександр Олесь

Війна…Вона змінила наше життя. Раніше ми не усвідомлювали значення цього слова, а просто жили, раділи, вчились. А потім час зупинився. Війна все розділила чорною кривавою смугою на ДО і ПІСЛЯ… Двадцять четвертого лютого я прокинулась о п’ятій годині ранку і почула вибухи, від яких здригався весь дім.

Жах, відчай, розгубленість, сльози… Ось що було.  А п’ятого березня мого будинку не стало зовсім… Про щасливе помешкання нагадують тільки руїни. Школа, у якій навчалася, стерта з лиця землі.  Усі мої друзі та однокласники роз’їхалися по світу, рятуючи своє життя.

Бомбосховища, підвали, постійні вибухи. Година здавалася роком, а день – вічністю.  Постійний жах, який сковує все тіло… Це мої відчуття у перші дні війни. А потім – нова реальність. Інший дім, школа, друзі… І я теж інша.

Сьогодні другий рік війни. Ми звикаємо жити ПІСЛЯ… Усе, що раніше було важливим, зараз втратило свою значимість.

І сталося так, що, окрім смерті, нічого боятись, і, окрім життя,  нічого втрачати. Виявилося, що кров у всіх червона, а життя -  одне. Та я тримаюся, як бадилинка, що вхопилася за землю і витримує натиск бурі. Як мені не важко, живу далі та вчуся. Життя триває!..

Зараз дуже важливо робити звичайні речі. Прокидатися о сьомій ранку, щоб зайнятися спортом. Снідати, спостерігаючи за вікном чарівний пейзаж.  Взяти ноутбук, щоб заглибитися у навчання. Спілкуватися з рідними. Гуляти та дихати чистим повітрям. Мріяти про майбутнє, реалізовувати намічені плани.

Для себе я вирішила, якщо робитиму це, то легше переживу все, що коїться. Я за самодисципліну в усьому. І хочу закликати таких, як я: «Самоорганізуйтеся! Учіться! Плануйте! Живіть! Ми сильні! Ми зможемо!»

Та яку ціну платить наш народ, щоб це життя було?

Як важливо зараз залишитися людиною з добрим серцем та душею. Погодьтеся, коли летять ракети, рвуться снаряди, мільйони біженців покидають свою країну, тисячі дітей залишаються сиротами, молоді воїни гинуть чи стають інвалідами, дуже складно бути добрим та позитивно мислити.

Але не можна загубити зараз почуття добра, підтримки, взаємодопомоги та милосердя, бо без цього ми втрачаємо в собі людину.

У кожної людини є свій життєвий шлях. Зараз багато хто зійшов зі свого минулого шляху заради майбутнього життя, а точніше заради права на життя. Як дико це звучить у 21 столітті. Але це жахлива правда. Зараз ми виборюємо своє право жити. І саме тому багато хто з нас  живе не для себе, а відстоює життя для усіх нас.

Військові, медики, волонтери кожен день роблять все заради перемоги.  У минулому це звичайні люди, які мали свої цілі, жили своїми інтересами, жили для себе.  Ми вже ніколи не будемо колишніми.

Я знаю одного хлопця. Звичайний хлопець, веселий та безтурботний. 24 лютого він не втік за кордон, а в свої 22 роки, ризикуючи своїм життям, пішов за власним бажанням захищати свою землю, свій нарід, кожного з нас. Він знає, що може загинути, та готовий віддати своє життя, щоб жили інші. Що це - людський подвиг, обов'язок громадянина, безглуздя, чи що?

Це його шлях, його свідомий вибір. Це і є шлях героя! Коли твоє життя продовжиться після твоєї смерті в життях інших, в їхній свідомості,  в їхній пам'яті, в їхнім вшануванні. 

Насправді великі цілі - це ті цілі, котрі продовжуються після твоєї смерті. Чи може бути ще більшою ціль, ніж та, щоб продовжувалось життя твого народу, твоїх рідних, твоїх дітей. Заради такої цілі можна йти на все.

Схилімо голови, віддаючи шану загиблим за незалежність України!

Подякуємо  усім тим, хто наближає нас до перемоги - тим, хто  тримає оборону в окопах, перебуває в бліндажах, веде розвідку, несе бойове чергування, допомагає армії, рятує наше життя, а також працює та підтримує економіку держави. Вірю, що разом, у єдності, ми подолаємо ворога. Нікому нас не здолати!

Я вірю, що все буде добре! Ми будемо жити, а ЗСУ переможуть! Наше нове життя буде кращим за колишнє, бо ми вже заплатили дуже високу ціну за нього.

Зараз хочеться вчитися, як ніколи, розвивати свої здібності, щоб відбудувати нашу країну. Ми, діти, - її  майбутнє. Ми готові прокладати свій шлях у життя, щоб жити у вільній сучасній країні.

Ця війна не тільки не зламала нас, а й зробила сильнішими, дала потужну мотивацію стати найкращими в усьому.

«Можна брати міста і вигравати битви, але не можна підкорити цілий народ», - сказав Бернард Шоу. Українці – нездоланна нація! Слава Україні!