"24 лютого – це день, який я ніколи не забуду і щоразу згадуватиму його з внутрішнім страхом"

Присяжна Вікторія, 14 років, учениця 9-Б класу школи №51, м. Дніпро

Вчителька, що надихнула на написання - Беркут Юлія Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Половину ночі мені не вдавалося заснути, але все ж таки, в мене це вийшло. І того ранку, який буквально перевернув моє життя з ніг на голову, я прокинулася раніше будильника і почала збиратися до школи, нічого не підозрюючи. Поки чистила зуби, я почула метушню і зайшла до кухні перевірити чи все гаразд, з неспокійними думками. Я зайшла на кухню, і побачила стривожених батьків, які стривожено дивилися новини у своїх гаджетах. Слідом за мною на кухню прийшов мій молодший брат і незрозуміло що відбувається дивився на батьків.

І тут я питаю у дорослих, що сталося, і чи не повинні вони збиратися до роботи. Але мені відповідають те, що я ніяк не очікувала. Відповіли що через напружені відносини між Україною і РФ почалася повномасштабна війна. Я обомліла, тоді мої думки почали сплутатися і перетворюватися в кашу, в голові з'являлися страшні кадри з другої світової війни. Зруйновані будинки, вирви від снарядів, мертві тіла загиблих громадян, обвуглені поля, крики та благання про пощаду. Але мій потік думок перервав один із старших. Нам наказали, щоб ми йшли до ліжка, тому що ми виглядали сонно і був ранок, але після такої жахливої ​​звістки, сон як рукою зняло і спати не хотілося від слова зовсім. Але ми все одно розійшлися по своїх кімнатах. Кожен думав про своє, далеке і можливо лякаюче.

24 лютого – це день, який я ніколи не забуду і щоразу згадуватиму його з внутрішнім страхом, який засів у глибині душі надовго. Тому що саме в цей день мене переповнювало багато негативних емоцій, одна з них – мерзенний і липкий страх, який не надасть тобі спокою найближчий час. Страх за рідних, знайомих, друзів, себе.. Цей день для мене означає те, що в цьому світі ніколи не було все дружелюбно і мирно, завжди була війна за життя. І щоб довести, що ти маєш право на життя, ти маєш бути найсильнішим, тим, кого ніхто не переможе. Хоча можна обійтися і без усіх цих жахливих і кровопролитних війн, просто домовившись або прийшовши до компромісу. Але не завжди розуміють, що можна домовитися і не розпочинаючи війну через своє тупе его і необдумані рішення.

З початку повномасштабної війни в Україні, наше життя сильно змінилося на гірший бік. Адже в цій жорстокій війні померло дуже багато мирних громадян, у тому числі й діти, деякі з яких не змогли прожити навіть 10 років. Через війну ми перестали ходити до школи з метою нашої ж безпеки, і через це отримувати знання стало трохи проблематично і не у всіх це виходить, але ми стараємося і навчаємося онлайн, бо ми непереможні!

В укриттях ми доти, доки не прозвучить відбій повітряної тривоги і повертаємося до своїх улюблених будинків, які завдяки ЗСУ, все ще є, як і наші дорогоцінні життя. Чого б вам не вартувало, цінуйте своє життя! Воно дуже тендітне і коротке, і може обірватися буквально в будь-який несподіваний момент, як це було у загиблих людей в Маріуполі і інших містах.. Не сваріться і будьте за мир, люди.

Мир – це тендітна грань того, чого потрібно добиватися і намагатися підтримувати цю гармонію, щоб усе було спокійно і мирно, що б ніхто не страждав від війни так само, як ті невинні люди, які постраждали через жорстокого диктатора, який не бачить іншого рішення, крім війни. Мир це те, що настає після цієї тривалої та кривавої війни. І тоді все має бути добре, і ніхто, нарешті, не буде битися. Усі відпочиватимуть.