Рябих Владислав, 8-А клас, Куп’янський ліцей №1 Куп’янської міської ради Харківської області

Викладач, що надихнув на написання есе – Загоруйко Оксана Ярославівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1768 кілометрів, 20 годин автівкою, 33 години громадським транспортом із двома пересадками. Такий мій шлях війни із Купʼянська до Вроцлава. А ще 2 роки 2 місяці і 20 днів як я не був вдома. І навряд чи вже побуваю там.

У серпні цього року росіяни скинули на Харків КАБ-500, загинула Софія, дівчинка з мого ліцею. Вона була на рік старшою за мене, наші батьки разом працювали в Купʼянському музеї. Тато у неї був мобілізований, а зараз вважається зниклим безвісти.

Мені страшно їхати зараз в Україну. Мама каже, що там немає безпечного місця. Я завжди думав, що новини — це тільки для дорослих. Тепер сам читаю їх щодня.

Я дивлюся на своїх однокласників-поляків і заздрю їм. Вони не знають, що таке війна. А ми знаємо. Знаємо звук повітряної тривоги, звуки прильотів і відльотів, знаємо, як це ховатися в підвалах і правило двох стін.

У моєму телефоні є номер мого дідуся, який загинув від російського снаряду на власному подвірʼї. Я не знаю, що робити з цим номером. Це єдине нагадування про нього.

Учора ми з мамою ходили в кіно на фільм Антона Птушкіна «Ми, наші улюбленці та війна». У ньому йдеться про те, як українці здивували весь світ, рятуючи своїх домашніх тварин від війни. Ми свою улюбленицю теж врятували.

Забрали з собою нашу кішку-красуню Марго. Вона дуже стресувала і всю дорогу кричала. А зараз вона спокійно спить у мене в ногах, коли я розповідаю цю історію.

Я люблю математику і люблю все рахувати. Але не можу порахувати, скільки ще триватиме війна і коли я повернуся додому.