Російські військові не припиняють обстрілювати українські міста та села. Кількість загиблих мирних мешканців, зокрема, дітей збільшується. Якщо на 17 грудня було відомо про 450 убитих неповнолітніх українців, то на 5 лютого вже оприлюднили дані про 460 загиблих дітей. Втім, і це число не є остаточним, адже не всі загиблі ідентифіковані. У цій публікації ми розповімо про долі чотирьох дітей, чиї життя забрала повномасштабна війна.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода.
Лідія Думініка. Фото з особистого архіву родини
Подружжя з Червоної Долини, що на Миколаївщині, Сніжана та Юрій домовились: якщо у них з’явиться хлопчик, назвуть на честь дідуся Богдана, якщо дівчина – бабусі Лідії. Коли Сніжана вже була вагітною, її мама померла. 12 січня 2005 року народилась доня, 13 січня минуло 40 днів з дня смерті її бабусі Лідії.
Маленькою дівчинкою не могли намилуватися сусіди та знайомі. Лідія була ніби з картинки – кучерява, очі кругленькі. Всі її любили, згадує мама Сніжана. Чоловік, який став батьком у 35 років, свою донечку теж обожнював. Удома вона була головна – рідні робили все так, як хоче дитя.
«Вона маленькою була дуже капризною. То не таке плаття вділи в садочок, то вона хоче два хвостики, а їй заплели косичку. То вона хоче їхати на велосипеді, а ми йдемо пішки. Або навпаки – їдемо на велосипеді, а вона у цей момент хоче пішки», – говорить Сніжана Думініка.
Сніжана вкладала Ліду в візочок, а потім котила його перед собою, а малу несла на руках – так дитині більше подобалось. Маленька Лідія любила все роздивлятись навколо себе.
Невдовзі у подружжя народилась друга донька – Ірина. Старша Лідія вже звикала до садочка, росла активною, любила виступати на сцені.
Сніжана Думініка згадує, як у другому класі Лідія була ведучою свята. Всі діти мали вірші по кілька рядочків, а її донька вивчила великий текст. І зовсім не запиналась. Дівчина мала дуже добру пам’ять та хист до навчання.
Лідія Думініка. Фото з особистого архіву родини
«У 5-му класі ми їздили в лікарню, проходили медогляд. У кабінеті грала музика. Лідія назвала виконавця. Лікар увімкнув іншу пісню: «А це хто?». Вона повертається і ще раз правильно йому відповідає», – говорить Сніжана Думініка.
У школі дівчина навчалась добре. Її світлина була на дошці пошани, Лідія часто їздила на олімпіади. А одного разу директор закладу перестрів Сніжану та сказав: «Яка у вас розумна дівчинка».
Мама, дивлячись на успіхи доньки, пропонувала їй закінчити 11 класів та піти вчитись на слідчу чи прокурорку. Але Лідія сказала, що після 9-го класу здобуватиме освіту технолога харчових товарів. Дівчина марила роботою на кухні. З 12 років випікала солодощі. Перший її пиріг – тертий, на варенні, до чаю. Потім дівчина вигадувала рецепти тортів, салатів та готувала їх. Все виходило дуже смачним, говорить мама Сніжана.
Лідія наполягла на своєму та у 2020-му вступила на перший курс до Миколаївського фахового коледжу економіки і харчових технологій. Кураторка групи Валентина Андріївна Яковенко згадує Лідію розумною, веселою та енергійною. Дівчина мала найвищий рейтинг серед усіх абітурієнтів.
Лідія Думініка на навчанні (попереду). Фото з особистого архіву родини
«Вона виконувала функцію скарбника в нас у групі. Студенти збирали кошти та використовували їх на привітання. Лідія могла наполягти на тому, що потрібно здати гроші. Вольова дівчина росла», – говорить Валентина Яковенко.
У Миколаєві Лідія жила в гуртожитку з іншими трьома дівчатами.
«Особливо смачними в неї виходили голубці, як би це смішно не звучало. Подруга навчила мене багато чому з кулінарії. Після занять Лідія або відпочивала, або ходила з хлопцем гуляти, або проводила час з нами. Ну і про пари не забувала, ще й списувати давала», – говорить студентка Марія, з якою Лідія жила в одній кімнаті в гуртожитку та товаришувала.
Хлопець дівчини В’ячеслав розповідає, що у майбутньому його дівчина хотіла мати свій заклад, щоб там готувати солодке.
«Характер у Лідії був м’яким, – каже В’ячеслав. – Завжди вислухає, перш ніж щось сказати. Вона була настільки світлою людиною, що від неї добром так і віяло! Була співчутливою. Головна риса, мабуть, те, за що я її так люблю, це її простота…»
Після повномасштабного вторгнення Лідія повернулась додому в село Червона Долина.
«Вона завжди була спокійна. Я, коли чула вибухи, хапала курточку і кричала: «Діти, тікаємо». А Лідія мені: «Мам, ну чого ти? Це десь далеко», – згадує Сніжана Думініка.
Лідія Думініка. Фото з особистого архіву родини
22 березня ворог почав обстрілювати Червону Долину. Родина Лідії за допомогою військових перебралась в інше село – Явкине. Там їм дали хатину.
24 березня Лідія разом із хлопцем В’ячеславом пішла до центру села, щоб підзарядити телефони – біля сільської ради стояв генератор. «Я їй дзвонила та питала: «Ще довго?». Вона мені відповідала: «Ні, мамо, ще трошки залишилось телефону зарядитись. Через пів години прийду». Але це все затягнулось на довше», – згадує Сніжана Думініка.
Через годину після тієї розмови Сніжана почула сильні вибухи. Ворог обстрілював село «Смерчами».
«Я вилетіла з будинку, на вулиці стояли сусіди. Я у них спитала, яку частину села обстрілюють. Одна жінка показала, що центр. Питаю: «А де діти?». Вона труситься і каже: «Там».
Хата, в яку поселили родину, була на краю села. Поки Сніжана добігла до центру, тіло її загиблої доньки вже вантажили в автівку. «У висновку написали, що Ліда прожила ще кілька хвилин після ураження снарядами», – говорить мама.
Лідія Думініка. Фото з особистого архіву родини
«Я зараз перебуваю в селі, де все це відбулось, і, згадуючи, наче, переживаю знову той самий день. Прокидаюся й запитую себе: «Як же так вийшло? Чому ми були там? Чому саме в цей час?...» – говорить хлопець дівчини В’ячеслав.
Для Сніжани Думініки її донька жива. Вся кімната жінки заставлена світлинами Лідії, мама постійно розмовляє зі своєю дитиною.
«Я йду на роботу, цілую фото. Прийшла з роботи: «Доцю, мама прийшла з роботи», теж цілую фото. Ми разом для її хлопчика варимо борщ. Розумію, що так не можна, говорять, що це неправильно. Але вона для мене жива досі», – каже Сніжана.
12 січня 2023 року Лідії мало виповнитись 18 років.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Бабуся Алла була патріоткою України")
%20(1).png "«У нас всі шахти затоплені, й навряд чи там можна буде жити»")
