Шестакович Іван, 10.05.2006 р.н., учень з Бердянську
Есе на тему: ”Один день”
Коли почалася війна, я був досить малий, щоб до кінця усвідомити жах того, що відбувається. Слухаючи розмови дорослих про війну, мені згадувалися картини з військових фільмів, які я бачив раніше.
Але, в один із днів для мене все змінилося. Мама плакала. Мама майже ніколи не плаче, але в той день вона плакала. По телефону вона розмовляла про те, як допомогти друзям виїхати з окупованої території. А в телефонній трубці я почув відголоски звуків війни.
В той момент я і зрозумів, що війна не десь далеко, вона торкнулася і моєї родини. З того дня мама плакала часто, особливо коли не могла додзвонитися.
Нашим друзям довелося пережити пекло: бомбардування, арт-обстріл, нестача їжі, води, відсутність медичної допомоги і нескінченні дні, проведені в погребі. А потім вони втратили матір.
Дорослі говорили, що війна може прийти і до нашого міста. Було страшно від гулу гвинтокрилів та військової техніки, яка йшла до Маріуполя через нашу вулицю.
Особливо страшно було вночі. Багато сімей тримали зібраними сумки з документами, і речами першої необхідності. Наші документи теж були зібрані. На всякий випадок.
Коли в житті дитини відбувається щось страшне, вона дорослішає завчасно. Мабуть тоді і я подорослішав завчасно. Адже, що може бути страшніше за війну?
Чому виникають війни? Чи може людство жити мирно. На жаль ні. Адже людство воювало завжди. У міжнародному праві навіть є правила, за якими ведуться війни.
Французький письменник і дипломат Жан Жироду називав мир проміжком між двома війнами. І сьогодні, згадуючи жах тих днів, коли військові дії були зовсім близько, я знаю ціну цьому проміжку часу, ціну цієї тиші.
Всі ми чекаємо того дня, коли в Україні настане мир, коли ми повернемо наші території і проженемо ворога. А поки тихо в моєму місті, але не в моїй країні.
