Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Олексій Суровцев

"Найскладніше — знайти тварину. Вони ховалися в стінах і навіть у стелі"

переглядів: 846

Евакуював жителів Ірпеня та врятував сотні тварин під обстрілами. Актор і шоумен Олексій Суровцев з березня 2022 року рятує покинутих через війну котів та собак. Тільки в Ірпені — передмісті Києва, таких тварин виявилося понад тисячу. Більшість із них Олексій повернув господарям, інші знайшли нову родину або чекають на неї в притулку. Деяких хвостатих доводилося діставати навіть зі стін! У соцмережах за Олексієм міцно закріпилося прізвисько Бородата Котоматуся.

Мене звуть Олексій Суровцев, мені 40 років. До війни я був актором театру й кіно, у душі я ним і залишився.

Конкретного плану не було, що ми робитимемо, коли розпочнеться війна. Я точно міг бути чимось корисним.

Думав одразу воювати, відвіз близьких людей до безпечного місця. Квартиру в Ірпені я купив за два місяці до війни. Насамперед я пішов записуватися в тероборону. Сказали, що вас багато, сказали, зателефонують, і дотепер… Почав допомагати мешканцям свого ЖК. Залишилися переважно жінки, допомагав евакуюватися. А потім, коли підірвали міст у Романівці, евакуація стала складною.

Я приїхав туди, там було багато людей. Ми зробили тонкий місток. Почалася глобальна евакуація з Бучанського напрямку, там були військові, і ми були, і багато волонтерів. Ми допомагали перейти міст. Було по 4–5 тисяч людей. Це був, з одного боку, божевільний страх, була паніка. Вони евакуювалися, падали, губили речі, хоч там ще не стріляли. Стріляли десь далеко.

В умовах війни, коли ти йдеш із дому, ти повинен бути готовим попрощатися зі своїм будинком. Ось якщо тобі пощастить, то він залишиться в тебе.

І з одного боку, була паніка тих, хто евакуювався, і з іншого боку, була єдність тих, хто допомагав евакуювати. Усі допомагали одне одному. Тоді було перше відчуття сили нації. Бабусю піднести, вони речі тягнуть, велосипеди. Ну все, усе в пакетах, усе рветься, у річку падає, люди падають… Це жахливо. Плюс сніг, холодно, максимальний страх. Ще й пропало світло в нашому будинку, вода. Вечеря зі свічками. Усе на багатті, максимальний треш.

Потім було відчуття… Я завжди говорю: сценарій фільму складається зі сцен, і якщо сцену вирізати й нічого не зміниться, значить, ця сцена не потрібна. У нас на сцені такого не було. Наприклад, ми несемо бабусю, троє людей можуть зайнятися іншим. Тобто ти сидиш і чекаєш, коли ти будеш потрібний.

І коли я побачив оголошення, що в кузові машини забули кота, для мене це був шок. У мене кіт та кішка, більшість людей залишали на когось, і в кінці залишалася людина, яка мала 30 тварин. І вона їде, і все, 30 тварин просто залишаються.

Я не думав, що в таких масштабах треба евакуювати тварин. По-перше, я люблю тварин, шалено люблю, усіх намагаюся врятувати. Це від батьків. Мама в мене їздить на дачу, підгодовує тварин.

У мене було максимально 600 заявок, я не очікував, що таке буде, я не думав, що буду цим займатися. Як можна виїхати й залишити? Згодом у мене з’явилися зв’язки, я знав розвіддані, де можна ходити, де ні, не завжди вони збігалися, але це допомагало.

Під обстрілами був кілька разів, лягало дуже близько. Були моменти, коли я йшов за тваринами й починало прилітати. І поряд був підземний паркінг. Іду я за котом, і тут починається. Такий момент був не один. Коли ти сідаєш на якийсь атракціон, найстрашніше — що ти не можеш його зупинити. І тут таке ж. Вони навалюють сильніше й сильніше, і все ближче було безпосередньо таке.

Ну, знаєш, у мене було чітке відчуття того, що я не загину. Ну ось така чуйка, це допомагало. Було страшно завжди, коли перетинаєш блокпост, усе, як у супергрі. Зараз я досі рятую тварин, зараз це туристична подорож.

Тварини були в різних станах, переважно ховалися налякані. Найскладніше було знайти тварину, практично нереально, я по три рази приїжджав у квартиру.

І вона там 100 відсотків, але її немає. І було таке, що вони ховалися в стінах під стелею — стіна з гіпсокартону, але я, звичайно, дзвонив, питав. У стелі ховалися, я її не міг дістати, просто підгодовував. Були тварини налякані, але й були такі, які були раді тебе бачити.

Були вівчарки поранені поліцейські, коли прилетіло до кінологічного центру, були коти в тяжкому стані. Була кішечка з будинку, що горів. Але, на жаль, вона не вижила, вона померла, були кошенята зі згорілого будинку. Двоє з трьох вижили. Мені казали: «Ось тут будинок, у підвалі кошенята». А там стріляли дуже сильно. Ми під’їжджаємо, а будинок догоряє, ми спускаємося, а там кішка й три кошеняти.

Був собака Рубі, це найемоційніша зустріч. Історія така. Залишився собака два тижні в таунхаусі закритий.

Мені кажуть: «Урятуй собаку». Ключів немає. Кажуть: «Вона добра, витягніть через вікно». Щоб залізти, треба було залізти через вікно. Собака думає, мабуть, що лізе злодій. Я залізаю, повертаюся, а там він, і просто ікла...

У мене був із собою котячий корм, іншого не було, дав йому корм. Він почав їсти. Я думаю: головне контакт. Але тут я починаю його торкатися, він мене як укусить! Два тижні я приїжджав, його годував — одразу перестав гавкати, потім уже чекав на мене. І я добився того, щоб із Німеччини, де були господарі, мені передали ключі, і ми зі знайомим, який знав його... Він приїхав, тобто Рубі його знав. І коли я відчиняю двері, він розуміє, що воля, і підходить знайома людина. Це зовсім інший собака. Він вибіг на вулицю, почав бігати. І до мене підбігає.

Зараз мене називають Бородата Котоматуся.

Найскладніше — знайти тварину. Вони ховалися в стінах і навіть у стелі

Чому? Бачив таку дуже милу картинку, де здоровий такий із бородою брутальний мужик тримає на руках маленьке кошеня. І підпис: що ти можеш бути брутальним мужиком, але для свого кошеняти ти завжди будеш бородатою матусею. Ну так і пішло.

У мене було багато російської аудиторії. Зараз я видалив багато, і проте якийсь відсоток дивилися, і настільки це все пустило коріння у світові ЗМІ… Я давав багато інтерв’ю, і щоб не казали, що це монтаж, ви придумали… Ось подивіться. Я це знімав на свій телефон, я тут жив, ніякого монтажу.

Це неможливо забути — ці сльози, цей біль, ці руйнування, ці поламані життя. Це неможливо забути — цю бездіяльність багатьох моїх російських колег.

Я досі в тіньовому бані в інстаграмі, бо кілька разів висловив свою думку, правду. Правда не сподобалася. І я не злопам’ятна людина, я добродушна, але я ніколи не забуду цієї бездіяльності, агресії. Я не знаю, що повинно трапитися, щоб я це забув.

Саме зараз відчуваєш, що ти на своєму місці. Знаєш, я завжди говорив усім і завжди так було по життю, я говорив, що моя робота має приносити мені задоволення. Вона приносить мені задоволення, але не вважаю це роботою, цю справу. Але, як і акторство, як і танці, як і все-все.

Усе, чим я займався в житті, коли в тебе це йде від душі, то це не робота, це хобі, коли ти поєднуєш приємне з корисним.

Ірпінь 2022 Відео Історії мирних чоловіки переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення перший день війни їжа 2022 окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій