"Побачив розрив снаряду, після – нічого не пам’ятаю"

Потрапив під обстріл, коли доправляв гуманітарний вантаж у звільнені села на Харківщині!

Фотохудожник з Києва Сергій Тумасов з 2014-го допомагає постраждалим від війни. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну його волонтерська діяльність вийшла на перший план.

Найважче для Сергія – навіть не самі поранення, а те, що найближчі півроку не зможе активно пересуватися. 

Я живу в себе вдома, у Києві, це постійне моє місце проживання. З початком війни я став більше подорожувати Україною з гуманітарною місією. Я отримав прес-карту і почав виїздити у місця, звільнені від окупантів. Наш штаб вирішив, що тут декілька сіл потерпає від окупації, і ми вирішили туди завезти продукти харчування та продукти першої необхідності для жителів цих сіл.

Добре пам’ятаю назву одного села – Мирна долина. Перед ним в нас попав снаряд. Ми їхали по дорозі, коли ми вже під’їжджали до села і почався обстріл, нас супроводжували військові. Вони казали, що вони [росіяни] ціленаправлено били по нашому гуманітарному вантажу.

І тільки ми виїхали з-за лісочку, буквально через декілька секунд ми побачили попереду себе розриви мін, і потім я нічого не пам’ятаю. Не досить довго я був в стані контузії. Прийшов до тями за декілька десятків секунд.

І був такий момент, коли я побачив розриви, і водій збільшив швидкість, щоб проскочити. Я дістав фотоапарат і хотів зняти щось, і в цей час міна прилетіла в наш автобус. Завдяки тому, що я притиснув камеру до обличчя, я думаю, що це врятувало мої очі. Останній осколок я дістав позавчора, із лоба дістали осколки, з вуха. Три людини були в автобусі, двох винесло через вікно. Один хлопець, який сидів поруч, дуже постраждав, а водію взагалі жодної подряпини, і завдяки цьому він нас врятував. Він мене витягнув з автобуса, тому що росіяни ці кляті продовжували бомбити.

І ще було декілька прямих попадань в автобус, ще був шок, мені здається, у водія, хоча він і на ногах був, перше, що він зробив, він дістав аптечку і гелем залив мою рану. Він нас пробував тягнути, але там рілля, ноги чіпляються. Я кажу йому: «Піди відірви зламану торпеду, склади мої ноги». Він склав мої ноги, зробив імпровізовану шину, відтягнув нас до дерева.

А росіяни весь час накривали і накривали мінами. І потім, коли ми в невеличку ямку з хлопцем лягли, водій сказав: «Я піду шукати когось, звати, бо нікого немає». Але на наше щастя проїжджали хлопці з 93-ї бригади, вони під’їхали. І коли вони нас грузили на пікап, росіяни чи перезаряджали… я пам’ятаю чотири хвилини тиші.

Мене доставили спочатку в одну лікарню, потім перегрузили в другу, і потім ще швидкою звідси, з Харкова виїхала швидка і з Первомайська, мене перегружали на трасі. Гомілки в суглобі… довелося робити операцію складну, тут був складніший перелом, тут багатоуламковий перелом. Відкритий перелом з глибокою раною, велика крововтрата, на межі втрати свідомості. Та хлопці зібрали наче добре.

Я волонтер з 14-го, ці роки не дуже волонтерив, десь 14-15-й, з початком вторгнення росії. Навіть думки не було бути чи не бути. Ти повинен зробити все, щоб твоя країна була незалежною і вільною. Вільна країна – вільний я. Я не розумів, як може бути інакше. Волонтерство потім пішло на спад. Інколи допомагали, але з початком 24-го я почав волонтерити і гроші всі віддавав, які міг. Я фотохудожник досить відомий, і в Україні, і в світі знаний. Я почав працювати над декількома проєктами, щоб показати Європі жахіття війни.

Для мене зараз такий момент, що я маю перебудувати моделі своєї поведінки і своєї роботи, щоб я міг працювати лежачі в ліжку.

Я прокручую в собі… Найдивовижніше, що цей снаряд побачив за 10 хвилин перед цим, я наче його побачив. Є якісь в енергетичних полях знаки, я не придав цьому значення. Ну, а якщо придав би, то що б я зробив? Не поїхав би? Звісно, поїхав. Об’єднання.

І коли я дзвонив людям в праці над проєктом, вони кажуть: «Ми готові працювати безкоштовно». Це об’єднання, коли люди працюють на націю. Це дивовижно. Десятий день, а чи раніше в мене виникло відчуття, що ми перемогли.

У мене був великий пост у фейсбуці, що ми вже перемогли. Ну, війна буде продовжуватися, українці заплатять ціну, і ціну немаленьку. Але путін вже програв, росія програла, росія, звичайно, програла ще до того, як вирішила зайти на територію. Може, неправедність того, що робила росія останні сотні років, так і надає ось впевненість, що ми все ж таки переможемо. Так, і я вірю в ЗСУ.