Юлія Пасхалова

"В Маріуполі почалося життя на виживання"

Історії Юлії – це реально історії з пекла. Вони готували їсти, коли прилетів снаряд, і двоє людей загинули біля багаття. Вона бачила, як був приліт у будинок глухонімих. І люди загинули у підвалі. Почалося життя на виживання. Коли між авіанальотами спочатку було дві години, а потім – лише по 10-20 хвилин.

О 2-й ночі розбудив дзвінок від мами, вона сказала, що почалася війна та запитала, чи жива я. Я посміялася, яка війна, я сплю.

Потім нас розбудила канонада із "Градів". Але ми все ще думали, що все мине. Чекали, що буде далі.

24-го ввечері нам вимикають світло. До 28 ми були у селищі. До нас прийшли військові та сказали, щоб ми покинули будинки, бо тут буде перша лінія оборони.

Ми виїхали до центру Маріуполя. Жили на 7-му поверсі. Бачили "Азовсталь", завод "Ілліча", 23 мікрорайон, 17 мікрорайон. Бачили, як горять багатоповерхівки, як летят ракети.

Вимкнули світло, газ, воду. Люди стали мародерити.

Такий стан, що це просто крах. Все супроводжується вибухами. У центрі почалися авіаприльоти. Атака була така жорстка, що 9-поверховий будинок хитався – ліжко пересувалося з однієї кімнати в іншу!

Почалося життя на виживання. Дістати води, їжі, приготувати поїсти. Черги за водою величезні.

10 хвилин урятували мого чоловіка від смерті. Він встиг повернути за ріг, коли в чергу прилетів снаряд.

Усі дні перемішалися. Ти вже не розумів, де ранок, де вечір. Спочатку між прильотами було дві години. А потім вони почастішали, стало по 10-20 хвилин.

На Центральний ринок прилетіло. Ми живемо від нього за два будинки і до нас прилетіло прямо у вікно на 7-й поверх.

Інформації не було ніякої, як жити, куди тікати. Люди ховалися по підвалах, багато хто там і залишився. Був приліт у будинок глухонімих, вони ховалися у підвалі та лишилися під завалами. Потім був приліт у будинок двоповерховий, він узагалі склався.

Був приліт у будинок поряд із нами. Ми там на подвір'ї готували їсти. Двоє людей загинули. Їх спалили живцем.

Пологовий будинок. Це взагалі був страх та жах. З нами мешкала жінка, вона там працювала. Розповідає, що породіллі здебільшого були у підвалі. Але приліт був дуже сильний. Постраждали дуже багато дівчаток. Знайома прийшла народжувати. Ні її, ні дитини немає.

Місто знищують на очах. Моя маленька двоюрідна сестричка, вона вранці прокидалась і співала гімн України. А вночі підходила до мами і говорила: "Мамо, давай помолимося". Це не передати словами.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/