Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Марина Кондратенко

"Ми з бабусею поїхали, а батьки залишилися під пострілами"

переглядів: 310

Кондратенко Марина, 15 років, учениця ЗОШ I – III ступенів № 6.

Дитинство – найщасливіша пора для кожної людини. У моє щасливе дитинство вдерлася війна. Неждано-негадано, без попередження… Тоді мені було лише сім років. Зараз чотирнадцять. Це дуже багато, а для дітей особливо. Сім років надій і тривог, кардинальних змін у житті кожного жителя Донецького краю.

Сумні спогади мого дитинства, обпалені війною…

Це був вихідний день 2014 року. За вікном початок літа: зелень, пахощі, спів пташок, галасливий гамір дітлахів, що безтурботно гралися біля будинків, на майданчиках у парку.

І раптом постріл. Один, другий, третій, десятий… Тиша…. Холодна, загадкова, мертва тиша. І так було щодня, потім рідше, знову часто, знову рідше.

Усе навкруги ніби завмирало, ховалося, тривожилось і не панікувало, хоча в серці кожного панував страх. Місто продовжувало жити звичайним життям та сподіватись, що цей жах закінчиться якомога швидше.

Донецьк – велике місто, що знаходиться за декілька кілометрів від моєї рідної домівки. Вночі його було гарно видно з дахів будинків. Щотижня, у вихідний день я з родиною їздила відпочивати до цього прекрасного шахтарського міста. Зараз Донецьк – тимчасово окупована територія. Тут і зараз живуть родичі моєї мами.

Через закриті кордони вони вже декілька років не бачили своїх батьків, а я – бабусю і дідуся. Я дуже сумую за ними.

…Пройшло декілька місяців. Я перейшла до третього класу. Все було як зазвичай. Майже щодня були чутні постріли, але десь далеко. Був звичайний будній день. Я прийшла зі школи. Вдома мене зустріла бабуся. Мама з татом були на роботі. Я робила домашнє завдання. Тоді були чутні постріли гучніше, ніж завжди.

Пролунав гучний постріл. Усе затихло… Це було приземлення у той самий майданчик, де гралися діти.

Вже через п’ять хвилин ми з сусідами сиділи у підвалі. Мама подзвонила і сказала збирати речі. Ми з бабусею поїхали у Харківську область, а мама з батьком залишилися під пострілами. Вони працювали й досі працюють на заводі.

Саме він став будинком для кількох сотень, а, можливо, й тисяч людей, одними з яких були і мої батьки. Майже на рік для них робота стала домом, а дім – роботою.

Жителі мого міста – відважні і сміливі люди, що здатні витримати багато перешкод. Але постійні постріли та загрози життю переслідували людей кожний день.

Тому взимку 2015 року в місті не залишилося нікого. Навіть птахи та тварини покинули свої домівки.

Батьки приїжджали до нас раз у два місяці. Загалом там було непогано, але я дуже сумувала за батьками та братом. Там ми пробули близько чотирьох місяців. Згодом ми переїхали у Дніпропетровську область, потім у Кропивницьку, а через деякий час Донецьку.

Зараз я живу у своєму рідному місті, з якого і починалась вся ця історія. Я не знаю, який у неї буде кінець, але надія на краще майбутнє не покидає мої думки.

Постріли і досі чутні, але з часом на них звертаєш все менше уваги, доки не стане гучніше.

Такий в нас зараз час, час війни. Війна – це завжди жахлива трагедія, що має необоротні наслідки.

Зараз, ідучи по вулицях мого міста, можна побачити зруйновані будинки, розбиті вікна, покинуті домівки. І це не найжахливіші наслідки війни.

Війна на Донбасі ще не закінчилась, а вже забрала життя кількох тисяч людей. Вже багато років я мрію про одне – про мир. І хочеться звернутися до усіх людей:

Убийте війну. Прокляніть війну, люди Землі!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Авдіївка 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло діти розлука з близькими 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій