Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олена Тарашевська

«Діти зрозуміли, що тата назад не повернеш»

переглядів: 896

Я зараз живу у своєму рідному домі, де я виросла. І мої діти тут живуть, і тато. Я йшла з цього будинку в інший, на Нижню вулицю, де я жила біля річки. Я хотіла зайти у двір, а тут – кулі над головою.

Діти зрозуміли, що тата назад не повернеш

Я одразу лягла на землю і, поки кулі не пролетіли, не вставала, лежала. У мене все всередині колотило. Так було не раз. Коли в місто їхали, теж стріляли. Із кулеметів, з важкої. Пару днів тому було теж добре гепання. Я навіть встала. Думаю, сюди чи не сюди.

Прислухаюся, коли дітей немає довго зі школи. Вони в групі продовженого дня уроки роблять, і коли починають стріляти, не знаєш, якою вулицею вони пішли. Думаю: куди йти? Я телефоную до подруг: «Не бачили моїх дітей?» Вони кажуть: «Ні». І думаєш, куди бігти, якою вулицею?

Діти зрозуміли, що тата назад не повернеш

Вони під стіл ховалися. Ми навчили, щоб під стіл ховалися, щоб не боялися дуже. І вушка показували, щоб перекривали перетинки, якщо дуже голосно. Вийдуть пограються на вулиці, а якщо починають стріляти, то вони заходять у будинок.

Тата їм не вистачає. Вони, буває, сідають біля мене й починають плакати. І згадують, що тато казали. Я кажу: «Заспокойтеся, буде все нормально, – кажу. – Мама поруч». Вони зрозуміли, що тата немає і не буде. Назад не повернеш. Серце, тромб лопнув... Прийшов з шабашки, поїв і ліг відпочивати. На ранок не прокинувся. Було нормально все, не скаржився ні на що. Працював, і шабашки, і метал вантажив. Працьовитий був. Помер у Хмельницькій області. Ми поїхали туди від війни в 2017 році.

Діти зрозуміли, що тата назад не повернеш

Я дітям так потихеньку пояснила, що тато на небі. Бачить вас звідти, як ви ростете, які ви красиві.

Повернулася назад на свою батьківщину з дітьми. Але зараз, слава Богу, не так сильно стріляють. Нема такого, як раніше. Слава Богу, що по селу не стріляють. Можна вийти на вулиці постояти. Небезпечно теж, звичайно, може куля поруч пролетіти.

Я мрію, щоб була тиша і спокій. Щоб діти спокійно в школу ходили, не чули цієї стрілянини. Щоб вони вставали вранці щасливі, попили чаю з бутербродиками і пішли спокійненько в школу, не поспішаючи, не боялися. Ось що найбільше хочеться – тиші і спокою.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Чермалик 2017 2020 Відео Історії мирних жінки діти 2014 2020 психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення неповні сім'ї сім'ї з двома і більше дітьми
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій