Я втратив батьків під час обстрілу міста. Тепер вчуся жити без них. 13 травня 2017 року пряме влучення снаряда в приватний будинок забрало життя чотирьох людей, зокрема моїх батька та матері.
За хвилину до трагедії я розмовляв телефоном з мамою. Її останні слова не забуду ніколи: «Старайся, будь ласка, вчитися, ми на тебе сподіваємося. Ти в нас єдиний». Я живу заради цього зараз.
Мене забрала до себе рідна тітка. У квартирі батьків я перебувати не можу. Усе нагадує про них, це дуже важко.
Мій батько Олег Борисенко був працівником Авдіївського коксохімічного заводу. На місці вибуху його впізнали за робочою перепусткою. Батьків мені вже не повернути. Але завдяки допомозі близьких і небайдужих людей пережити втрату трохи легше.
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.png "«З першого дня війни пам’ятаю вибухи, прильоти»")
.png "Імена")
