Мене й моїх дітей війна застала вдома у Києві. Нас розбудили вибухи, ми зібрались і пішли до бомбосховища. Через обстріли пробули там з ранку й до самого вечора. Було страшно, діти нервували, десятирічна донька дуже плакала.  Пізно на вечір ми виїхали за 140 км від Києва, до села в Обухівському районі. Кожен день над нами літали гелікоптери, винищувачі та ракети.

Зараз тут набагато спокійніше, й дитина почувається трохи краще. Але я бачу, як вона нервується від новин. Замикається в собі, коли я хочу з нею відверто поговорити. Думаю, що їй потрібне якесь емоційне розвантаження.