Галина Антонівна до останнього не вірила, що в наш час можлива війна. Вона дуже важко переживала обстріли і побутові негаразди. Дуже сумує за дітьми і хоче повернутися до колишнього життя.
На початку серпня 2014 року почала техніка їхати через нас. Коли ми це побачили, зрозуміли, що буде війна. Хоча я ніколи не вірила, що таке може бути.
Дуже сильно бомбили наше село в лютому 2015 року. Ми в підвалах жили. Я досі після цих обстрілів сиджу на антидепресантах. Тоді багато руйнувань було, і один чоловік загинув. Потім Гуманітарні фонди допомагали нам відновитися.
Все було розбито, світла у нас не було три тижні, води не було, дуже важко. Спочатку ще й пенсії затримували, але потім якось стабілізувалося.
Нам тоді допоміг Рінат Ахметов, ми отримували від нього пакети з продуктами. Це була велика радість для моєї мами і таких літніх людей, як вона, що хтось їм допомагає, не забуває про людей похилого віку. Це було дуже приємно. Ще Червоний Хрест і «Карітас» давали допомогу.
Мрію, щоб закінчилося це все, щоб могли діти і онуки приїжджати до нас спокійно, і ми їх бачили. Мрію не чути пострілів і хочу жити, як раніше, до війни.
.png "Імена")
