Я постійно живу в селі Чермалик. Народилася і помру в цьому селі. Я одна.

У дитинстві, не пам'ятаю, скільки мені було, пішла в гості з мамою. Там була софа, я полізла на неї. Мати стояла, розмовляла, а потім їй подружка сказала, що твоя мала зараз впаде. Вона мене схопила, і так вийшло, що вивернула ногу, і я інвалід.

Коли війна почалася, я нічого не зрозуміла. Жах. Хотіла б забути весь цей жах війни. У нас світла не було, а воду нам привозять. Допомагали нам допомогою гуманітарною, продукти отримували. Дуже добре допомагали.

З сім'ї залишилася я одна. У мене було два брати. Останній брат днями помер. Я ходжу на милицях. На вулицю не виходжу вже два роки, але до мене приходить соцпрацівник.