У мене важка форма діабету з дитинства, тричі на день я колю собі інсулін. Тільки за останній рік я десять разів впадала в кому.
Скільки разів мене чоловік рятував – не злічити. А йому ж самому ледь вистачає сил, у нього хвороба Паркінсона, ходить – труситься, було й онкологічне захворювання.
Своє селище за весь час війни ми жодного разу не покидали. Від обстрілу спочатку ховалися в підвалі, звідки мене чоловік двічі чи тричі витягував напівживу. Ні пити, ні їсти ми не мали, ні світла не було, нічого.
А одного разу обстріл почався, коли ми були у дворі. Я тоді дістала молитовник і почала читати. Снаряди зруйнували сусідні будинки, а нас дивом не зачепило осколками. Ми вижили завдяки цим молитвам.
Але всі ці стреси загострили наші старі хвороби та спричинили появу нових. Усі наші пенсії з інвалідності йдуть на ліки. І дедалі частіше ми вибираємо: тепло в будинку або їжа. Купиш дрова – залишиться грошей тільки на один хліб.
.png "Імена")
