Снаряд влучив у наш коридор. Стіни зруйновано, постраждав дах і тече сторона будинку, три кімнати. Ми та троє наших дітей ледь не загинули – снаряд залетів у відчинені двері. Ми врятувалися в сусідній кімнаті. Будинок був повний диму.
У наших сусідів, у багатодітній сім'ї, теж будинок повністю зруйнований, згорів. Люди масово виїжджали з нашого селища, і ми теж не ризикнули залишитися. Нас дні три тут не було, поки була така ситуація. Діти всі три дні відходили від пережитого.
Найскладніше перенесла все це молодша дочка Дарина. Тоді їй був лише рік. Від свисту та гуркоту вона не може спокійно спати, плаче уві сні, говорить: «Стріляють».
Старший син Микита мріє, щоб ми всі разом поїхали кудись якнайдалі від війни. Хоче бути музикантом, вступити до музучилища й цим заробляти на життя.
Мені так соромно перед дітьми. Я не можу їм дати все, чого б хотілося.
Роботу в селищі не знайти, а соціальної допомоги не вистачає навіть на продукти. Взуття брати доношують один за одним. Так і перебиваємося.
.png "Імена")
