Мазур Анастасія, 18 років, Харківська область, с. Хроли, Роганська ОТГ КЗ “Пономаренківський ліцей Роганської селищної ради Харківського району Харківської області”, 10 клас

Війна на Сході України почалася у квітні 2014 року. Спочатку, коли я дізналася про бойові дії на території України, я не хотіла в це вірити. Але після перших новин на телебаченні я зрозуміла, що війна справді почалась. Мені здавалося, що до війни Україна й Росія мали дружні стосунки, і як все обернулося конфліктом, я досі не розумію.

У моїй сім’ї не говорять про війну, тому що боляче навіть думати про те, що гинуть люди, скільки мирних людей мусили покинути свої домівки, щоб врятувати свої життя. А багато хто не може переїхати і змушені жити за пів кроку від смерті з постійним страхом, що кожна мить може бути останньою.

Від часу початку війни багато чого змінилося, ми дізналися більше про неї, познайомилися з переселенцями, що скитаються по країні, як перекотиполе, відірвані від домівок тілом і душею. Ми побачили святі сльози жінок, які хвилюються за своїх чоловіків, синів, братів. Вони всі сподіваються на краще, вірять, що війна скоро скінчитьсь й наші захисники повернуться додому живими й здоровими. Та правди ніде сховати: багато хто втратив своїх рідних. Нам залишається тільки пам’ятати, що воїни-оборонці, що стояли на захисті свої землі, пішли з честю й славою.

За цим боляче спостерігати… Я, як, напевно, і всі, дуже хочу, щоб війна скоріше закінчилась, щоб настав мир, між людьми припинилися чвари та щоб вони жили, як одна велика дружна сім’я. Я за мир у всьому світі!