Ми з Токмака. Тепер перебуваємо у Запоріжжі з дітками і мамою. Довелося схопити дітей і втекти, покинути все, що наживалось роками. 

Коли нас окупували, з хлібом були проблема - потрібно було замовляти. Бувало таке, що за хліб навіть билися. Чотири дні у нас не було ні води, ні світла, опалення вимкнули. У нас, на щастя, хоч газ був, ми могли їсти готувати. Неможливо було зняти гроші. Згодом можна було це зробити під відсотки. Брали і по 5, по 10, і по 50 відсотків. Доводилося на це йти, адже потрібно було виживати. Купували якісь крупи, макарони, ковбаса була такою дорогою. Бувало, що купували одну сардельку, та й ту просили розрізати наполовину. Діти звикли, що ми їм ні в чому особливо не відмовляли, а з початком окупації довелося затягнути пояси. Це все дуже страшно. 

Обстріли були постійно, особливо вночі. Діти не могли спати. У дитини п'ятирічної аж сивина з'явилась. Ми вирішили, що потрібно вивозити дітей у безпечне місце. Психіка у дітей порушена. Тут спокійніше, але діти все одно бояться. 

Ми евакуювались автобусом. З нами їхали літні люди, деякі були на інвалідних візках. Важко було проходити блокпости. Орки ходили, перевіряли. Бувало таке, що матюкались, били чоловіків. Ми дуже боялись по дорозі потрапити під обстріл. Дякувати Богу, ми зранку виїхали, а ввечері вже були у Запоріжжі. Обрали це місто, тому що мій чоловік військовий, йому сюди ближче до нас приїжджати. 

Наша донька навчається у Києві. Думали спочатку їхати туди. Якщо ситуація погіршиться, то так і зробимо. Є ще двоє дітей - син-першокласник і донька дванадцяти років.

Я працювала, нині залишилась без роботи. 

Хвилюємося що станеться з житлом. Орки ведуть перепис населення. Багато сусідів перейшли на їхній бік, здають одне одного. Рашисти виламують двері, заселяються в наші будинки, квартири. Навезли свої родини - дружин, дітей. Добре, якщо залишиться наша квартира, можна буде повернутися додому, а якщо розбомблять, то не уявляю що з нами буде. 

Люди, які це не пережили, не уявляють що ми відчували. 

Я вважаю, що війна закінчиться нескоро. На наступний рік я сумніваюсь, що все закінчиться. 

Найголовніше, щоб усі були живі і здорові. Ми люди сильні, виберемося з будь-якої ситуації.